Коментар до фото: ....
Завантажується пошукова система...
Tutor  :  Стьопа! Пішов би ти у сраку, СамоДрочівський мудак. Стараєшся для спонсора твоєї пархатої партійки, пана жидюри Коломойського. Шоб той жидюра наші ліси поприбир  ...
Skrumex  :  Жаль , очень жаль!  ...
Куплю/продам:       Зніму квартиру з меблями...
Робота:       Пропоную роботу для зварювальника,ковалят097214882...
Послуги:       САМОЗАХИСТ ДЛЯ ЖІНОК
   &nbs...
     Зніму квартиру з меблями.
     Тел. 097 78 75 301
...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця




border=0

інформери

Курс долара






 12.06.2013 ДОРОГОЮ ДОЛІ

Волощук Володимир Олександрович,народився 7 листопада 1925 року, корінний славутчанин.
Війна застала його 15-ти літнім юнаком. Щоб уберегти свою сім’ю, змушений був виконувати важку роботу на підприємствах металургійної та вугільної галузей під час німецької окупації українських земель.
Зі звільненням Славутчини від німців призваний до лав радянської армії. У бою за визволення Львова отримав важке поранення, у результаті якого ампутовано ліву ногу. Пересувається лише за допомогою костиля та палиці.
За духом - оптиміст по життю.
Знаний у Славуті майстер по ремонту взуття.
Власними руками збудував будинок, створив міцну сім’ю. Виростив трьох дітей, має п’ятеро онуків та 4 правнуків.

ФРОНТОВИК
Була весна післявоєнна,
А він сидів на лавці і мовчав.
Удалину дививсь щоденно,
Немов її замислено вивчав.
У пам’яті важкі дороги
Стелились болем, болем фронтовим,
Бо на полях залишив ноги,
Хоча з війни вернувся ще живим.
І ось сидить він коло хати,
Протези має, гострі костилі,
А поруч чорний пес кудлатий
Чомусь зіщуливсь на землі.
Та хто загоїть в серці рани?
А ноги, ноги... відростить йому?
На зміну ночі чистий ранок
Промінням крає далину німу.
Весна у поле знову кличе,
Вмиває землю звільнену дощем,
А він з сльозами на обличчі
Тамує від безсилля гострий щем.
Проте везучий, — біля хати
(Душею перед Богом не криви!)
Чи ж варт на долю нарікати,
Коли для рідних ти — живий?

Петро Надуваний


Весняну пору наш народ шанує не лише через початок польових та садово-городніх робіт, але й через те, що саме весною 1945 року закінчилась найдовша та найстрашніша в історії людства війна. Результатом якої були мільйонні жертви серед солдат та цивільного населення, сотні зруйнованих міст, тисячі знищених та спалених сіл. Але людина своїм героїзмом зуміла вистояти та ви-тримати це лихоліття у якому проявились людська шляхетність, мужність, доблесть та гідність - коли жертвою заради майбутнього нашої землі ставало життя захисників.
У перші дні війни німецькі війська стрімко окупували Західну Україну, а заодно і наше місто. Чи легко було жити під окупаційним режимом і як виживали тодішні мешканці Славути ми вирішили дізнатись в очевидця тих подій, ветерана Великої Вітчизняної війни, корінного славутчанина – Володимира Олександровича Волощука.
Багато подій закарбувалось у пам'яті цієї людини, спогади бентежать та ятрять душу, адже війна не була «тихою» у цій місцині.
– Війна застала мене п’ятнадцятилітнім юнаком, коли я працював підпасичем аби чимось до-помогти хворій матері, і бачив як німці йшли колонами, перейти шосе з товаром було практично неможливо.
– Одного дня, дідусь, що випасав худобу разом зі мною, - розповідає Володимир Олександрович, - показав на пагорб «Лиса гора», де біля підніжжя лежала купа одягу та сказав, що там розстріляні місцеві євреї. Адже в перші дні перебування у Славуті німецьке командування зібрало молодих євреїв і під приводом відправки на роботи повели останньою дорогою у їх житті на Шепетівку.
Увесь вік згадую це жахливе місце.
Тричі забирали на каторжні роботи до Німеччини, двічі вдавалось утекти і знову повернутись до Славути. Коли повернувся вдруге, біржовий представник німецької управи сказав, що коли не підеш добровільно, то заберемо матір і сестер до Німеччини на роботи. Після того, двома великими машинами, нас, молодих хлопців-славутчан, привезли до Шепетівки, де ми переночували. Наступного дня машинами доправили до Новоград-Волинського де за законами каторги, кожного працівника, обмундирували в одяг одного (синього) кольору, черевики на дерев’яній підошві, та ви-дали кожному миску і ложку. І вже 6 квітня 1942 року нас відправили до Дніпропетровська. Праця була важкою, годували баландою, лише один раз на день. Далі направили працювати в шахту до Кривого Рогу. Непросто було. Коли радянські війська у 1943 році розпочали наступ на територію України німецьке командування вирішило переправити працівників до Німеччини у місто Кенігсберг. І знову дорога, дорога на рідні землі. Коли ми доїхали до Гречан, на станції я вирішив набрати води і побачивши чоловіка, що йшов назустріч, та ніс мішок із сіллю, я запитав як мені попасти на Шепетівку. Він переговоривши з чоловіками, що працювали на потягах, запропонував мені піти до них. Так я доїхав до Старокостянтинова, а по-тім і до Шепетівки. Рідні місця я знав добре. Тому пішов до Славути минаючи кордони охоронців лісовими дорогами. На Андрія я дістався Славути.
На околицях міста стояли вартові-мадяри. Щоб нічого не запідозрили, виломив гілку, на випадок, якщо перестрінуть вартові, буду казати, що корову шукаю. Рідна домівка дала мені, 18-ти літньому, виснаженому важкою працею, юнаку, нові сили.
Взимку, коли місто було звільнено від німецьких військ, мене, як і багатьох славутських юнаків, 17 лютого 1944 року, було мобілізовано до лав радянської армії, в запасний полк, що розташовувався у Барановичах. Там ми пройшли курс молодого бій-ця. Так я став кулеметником. І далі знову Славута.
Під звуки духового оркестру, що заграв мело-дію «Варшав’янки» нас відправили на Тернопіль в розташування 340-ї дивізії. Так я став солдатом 2 штурмового батальйону, 2 кульроти, отримавши кулемет «Максим».
23 червня 1944 року оборона ворога була про-рвана і усі радянські сили пішли у наступ, фактично по лінії Брусиловського прориву (1914р.).
Наша дивізія отримала наказ звільнити Львів.
Цілий місяць ми долали опір ворога. Важко було, але ми знали, що звільняємо рідну землю від ненависних фашистів.
27 липня, у день звільнення міста Львова мене було важко поранено. Лікарі робили все можливе щоб вилікувати поранення розривної кулі, що фактично пронизала стегно лівої ноги. Але розпочалася гангрена і мені відрізали ліву кінцівку.
За бій із звільнення Львова, я отримав медаль «За відвагу», а згодом і орден другого ступеня за «За мужність».
А далі довгі 11 місяців реабілітації молодого солдата в евакуації у місті Сочі. Спроба звикнути до того, що ти маєш бути як всі, хоча і без ноги.
Навчитись пересуватися так як всі. Не відрізнятися від здорових людей у своїй спритності та умілості. На той час Володимиру Олександровичу виповнилося трохи більше 19-ти…
Молодому солдату, після повернення у Славуту, військова медична комісія встановила ІІ групу інвалідності та видали хлібну карточку.
– Коли я повернувся в рідну домівку, - згадує Володимир Олександрович, - так хотілось багато зробити, допомогти по господарству матері, але непросто було це зробити з однією ногою. Вже через 3 місяці мого перебування вдома, ІІ групу інвалідності було знято та встановлено ІІІ робочу групу. А заразом зняли і хлібну картку…
Потрібно було жити. Пробував звикнутись до нового життя. Почав навчатися ремонтувати взуття. З 1953 року я працював у майстерні по ремонту взуття, у якій пропрацював більше 30-ти років.
В 1975 році під час чергової перекомісії знову встановили ІІ групу (сміється) інвалідності.
– Завжди був активним. Їздив не лише на авто, що видавалось інвалідам війни для пересування, але й на велосипеді. Ловив рибу, ходив на полювання. Одного разу вполював вовка. Ось недавно спробував їхати на скутері, але вже важко, не ті літа».
Життя солдата-інваліда не бавило. Але й він не опускав рук. Боровся за нього. Одружився, збудував самостійно дім. Народились діти. Не просто вижив, а жив. Можливо не так, як усі, але гідно.
У ладі із своєю совістю та переконаннями. Ніколи нічого не просив, на колінах не стояв ні за німець-кого свавілля, ні за часів чиновників-бюрократів.
Сьогодні Володимира Олександровича Волощука оточує кріпка та любляча його родина – доньки зі своїми родинами. Має він онуків та правнуків. І хоча літа уже давно не молодецькі, ветеран радо спілкується з молоддю, розповідаючи про лихоліття воєнного часу.

Спілкувався Ігор Яніцький


Розміщено:
Редакція «Вісті громади».  
+380384272241   visti_sl@ukr.net


  коментарі: 2

калашников : Оце справжній фронтовик.Знаю його особисто.Хочу побажати йому міцного здоровья та довгих років життя.  (написано 12.06.2013 в 19:04 з адреси:  94-153-30-15-slvt.broadband.kyivstar.net)
моряк : Человек ,достойный уважения.Здоровья и долгих лет жизни ему.  (написано 14.06.2013 в 08:13 з адреси:  94-153-30-169-slvt.broadband.kyivstar.net)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

2 + 1 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с Днем рыбака!
Счастья, здоровья, благополучия!
И ни хвоста, ни чешуи!

***** 22-RUS *****

09.07.2017
host-46-241-58-26.bbcustomer.zsttk.net
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6860
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


1 + 1 + 1 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік