Коментар до фото: здорові діди від свіжого лісового повітря коли в лісах сиділи в криївках...
Завантажується пошукова система...
de  :  Gol  ...
Іван Іванович  :  це дурня  ...
Куплю/продам:       Продається трактор ( дод...
Робота:       шукаю майстра з ремотну водонасосних станцій 0673...
Послуги:        Ремонт квартир офісів під ключ та косметичний...
     Многие лета Порошенку П.А и Гройсиану В.Б а также отцу реформ Яценюку А П.Их всех на 2 срок ...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця



інформери

Курс долара






 27.04.2013 ЛЮДИНА НЕ ВІЧНА НА ЦІЙ ЗЕМЛІ, А ДІЛА, ЯКІ ВОНА ЗАЛИШАЄ ПО СОБІ, – ОТО КОРІНЬ ЖИТТЯ ЛЮДСЬКОГО


З часопису
Кров змішалася
з потом солоним,
лізе в очі
і жаром пече.
Танк вже рядом,
та мертві долоні,
перебило осколком плече.
А діброва шепоче солдату
відповзати
назад у кущі.
Та зубами
кільце з гранати вирвав,
наче з своєї душі.

Задимів танк.
Настала розплата.
Застогнала навколо земля.
І накрила навіки солдата, заховала
навіки й ім'я...

Ні! Слава Богу, ні! Не накрила і не заховала земля 19-літнього гвардії старшого сержанта Андрія Мартинюка. Із того страшного бою, картину якого так яскраво і чітко змалювала в своїй поезії «Подвиг» відома українська поетеса Любов Забашта, він дивом зостався живий. При штурмі Берліна вибуховою хвилею віднесло його у глибоку воронку...
Поранений, контужений, пролежав юнак там, у воронці, невідомо скільки, поки його знайшли і допомогли вибратися, по суті, з могили медсестри - дівчата. Вижив. Живим повернувся після війни у невеличке подільське рідне село Лисинці Старокостянтинівського району, що на Хмельниччині. Живими повернулися додому і старший на два роки брат Петро (в майбутньому секретар Білогірського райкому партії), і батько Іван Трохимович, колгоспний будівельник.
Та не застали вони, троє хлопців, бійців - захисників, свою неньку, й дружиноньку: померла у Києві під час дуже складної операції, не дочекавшись ні Великої Перемоги, ні рідненьких. Там, у Києві, й похована вона.
Не типова доля - чи не так?
Але світ не без добрих людей. Розділила горе трьох чоловіків сільська швачка тьотя Антошка.
Згодом у сім'ї народився син Микола, улюбленець усіх. Життя продовжувалось, набирало обертів. Село відбудовувалось. І не без помочі добрих, сильних, умілих і роботящих рук Івана Трохимовича. Саме від батька синам у спадок перейшли терпіння, наполегливість, невсипущість, чоловіча витривалість. Треба було відбудувати все зруйноване німецькими фашистами. Працювали з величезним завзяттям, самовіддано, як і всі люди тих далеких нелегких років.
Підростав Миколка, а старші сини порозліталися з домашнього гніздечка. Кожен із них знайшов гідне місце в своєму житті.
Андрій обрав собі нелегку дорогу - педагогічну. Ще під час навчання у вищому навчальному закладі на факультеті математики (заочно) став учителем фізичного виховання Березненської восьмирічної школи. А тут доля послала йому русяву, сірооку красуню — дівчину - щебетушку Ніну Рудюк із сусіднього села Нападівки. Видно, хлопцеві глибоко в душу запали мова, і врода, і вдача дівчини, яка складала вірші, бо майже кожного вечора велосипедом добирався до неї аж у Рублянку, де вона працювала вчителькою початкових класів після закінчення Славутського педагогічного училища. Довго й не зустрічалися: зрозуміло було обом, що один без одного не обійдуться. У листопаді 1951 року й одружилися. Збудували свій дім. Ніна Василівна вчителювала в його рідному селі Лисинцях, а Андрій Іванович після закінчення ВУЗу був призначений у 1955 році викладачем математики в Бутовецьку середню школу. З 1963 року став завпедом цієї школи, був кілька років організатором позашкільної роботи, а потім – знову заступником директора з навчально-виховної роботи. А з 1979 до 1984 року працював на посаді директора Бутовецької середньої школи. У 1986 році пішов на заслужений відпочинок.
Разом зі своєю дружиною виховали трьох діточок. Старший син Віталій ус-падкував собі потяг до точних наук, став інженером-будівельником. Другий син Анатолій – очевидно, його до глибини душі вразила розповідь батька про трагічну історію бабусі, і це суттєвим чином уплинуло на життєвий вибір – він працює лікарем - хірургом в Ізяславській районній лікарні. Разом з Анатолієм Андрійовичем трудиться і його дружина Галина Яківна, зав. педіатрією. До речі, і їх двоє дітей обрали ту ж професію, і Віталієва дружина Галина Олексіївна працює медичною сестрою в Хмельницькому. Наймолодша донька Світлана – також медик – виконує обов'язки дільничної медичної сестри в Ізяславській поліклініці. Андрію Івановичу й Ніні Василівні доля подарувала й хорошого зятя – Михайла Андрійовича Барташука, старшого прапорщика, механіка-інструктора з виховання і навчання водіїв танків будь-яких зразків. Його вони вважають своїм третім сином.
Мартинюки мають шестеро онуків – уже дорослих, одружених, –діждалися й правнуків. Це їхнє щастя, радість, гордість і надія.
Андрій Іванович Мартинюк гордий і своїми учнями. Добірні зерна, посіяні ним, Учителем, дають вражаючі сходи. Жоден учень не пішов кривою стежкою в життя. Не перелічити, скільки перейшло через його серце – тепер простих і чесних трудівників села і міста: державних службовців, інженерів, юристів, ветеринарів, педагогів – працівників усіх галузей господарства. Варто назвати випускника Бутовецької середньої школи, золотого медаліста Михайла Юхимовича Ничитайла - заступника директора з наукової роботи Національного Інституту хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова, керівника відділу лапароскопічної хірургії та холелітіазу, Лауреата Державної премії України, доктора медичних наук, професора. Це перша людина в Україні з лапароскопічної хірургії. За його книжками вчилася і вчиться ціла армія лікарів - хірургів, у тому числі й син Анатолій, і внук - хірург Анатолій Мартинюк, названий, мабуть, на честь діда Андрія Івановича...
...Його любили всі, поважали, шанували. Він ніколи і ніде не мав ворогів. Кожному допоможе кваліфікованою порадою, надасть моральну й матеріальну пі-дтримку. Щирий, щедрий, добрий душею, тактовний, порядний, розуміючий інших. Мудрий наставник, гарний господар, люблячий чоловік, вірний друг, турботливий батько, дбайливий дідусь. Умів і допомагав долати дріб'язкове. А ще – стриманий і скромний, делікатний. Ніколи не хизувався своїми успіхами й досягненнями, не ганявся за славою. Відданий роботі, дітям, друзям, улюбленій справі. Прикрий факт чи недолік – мало, зовсім мало розповідав про себе, що довелося йому пережити на війні, які заслуги мав, бо вважав захист Батьківщини святим обов'язком для всіх як звичайну справу. За бойові заслуги Андрія Івановича було нагороджено медалями «За освобождение Варшави», «За взятие Берлина», «За победу над Германией», медаллю Г.К.Жукова, орденами «За мужність» III ступеня, «Красная Звезда».
За трудові заслуги удостоєний звання «Ветеран праці». А скільки подяк, по-хвальних грамот у нього за той високий, як писав поет Володимир Сосюра, «благородний і безкорисний труд»! Уже перебуваючи на заслуженому відпочинку, Учитель не міг обійтися без школи, без свого дітища.
Говорить нинішній директор Бутовецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Говоров Володимир Михайлович: «Мартинюк Андрій Іванович - добротворець сам і вчив сіяти добро. Співпрацював у школі в справах патріотичного виховання школярів. Виступав із промовами на 9 Травня під час проведення мітингів. Хороший спеціаліст, справжній наставник молоді, випустив зі школи чимало хороших людей, майстрів своєї справи, разом з тим і працівників освітянської ниви».
А Галина Іванівна Опаца з великим захватом розповідає про колегу свого й керівника при А.І.Мартинюку вона працювала учителем української мови та літератури, завучем школи): «Як людина - від дуже добрий. Дуже розумів і поважав дітей, а діти розуміли його і дуже любили... А яким чудовим керівником він був! Майже чверть віку пропрацював завучем, і за ці роки ніхто ніколи не чув його підвищеного тону, а тим паче – крику. Врівноважено, спокійно і впевнено, наче капітан, він вів свій учительський корабель по життю...» Згадує Галина Іванівна добрими й ніжними словами його вірну дружину Ніну Василівну, як вони, наче голуб'ята, в парі гарно жили, як гармонійно доповнювали одне одного.
Що ж до автора цих рядків, то Андрій Іванович і Ніна Василівна були і є для мене, як і моїх трьох старших сестричок, еталоном добра, розважливості, щедрості, чесності, чуйності, затишку й захисту від багатьох - багатьох життєвих злигоднів і бур. У страдницькому нашому дитинстві й ранній юності та зрілості дядя з тьотею (так завжди ми їх лагідно називаємо: мама наша рідна сестра Ніни Василівни) були і є для нас світлим сонячним променем. Я пам'ятаю до сих пір, як по сімейному затишно, комфортно почувала себе в них під час канікул, як мов на крилах літала, коли вони приходили в гості й обов'язково приносили подарунки, альбоми для малювання і повний набір кольорових олівців! Вони для мене пахли щастям... А скільки розуміння, лагідності, доброти, душевної рівноваги і – найголовніше – любові вони обоє порівну вділяли нам!.. Таке не забувається. Таке зберігається в куточку душі на все життя і згадується сльозами вдячності, щирої, дочірньої. Саме їх життєвий приклад став ідеалом при виборі нашої з Марічкою Караван професійної долі: ми теж учителі, хочемо теж себе продовжувати в дітях...
Весна 2012 року почалась дуже рано. Десь на півтора тижні раніше звичайного почали розпускатися ніжні пуп'янки аличі, абрикос, слив, вишень, яблунь і груші. Наче хотіли ще востаннє порадувати зболене серце ветерана, учасника бойових дій, інваліда першої групи Мартинюка Андрія Івановича. Першого травня його вітали з 86-м днем народження рідні, знайомі, сусіди; на 9-е Травня прийшли привітати діти й директор школи Говоров Володимир Михайлович, соціальний працівник Світлана Василівна Бурлак (Андрійчук), голова сільської ради Григорчук Микола Іванович, вручали квіти й подарунки, зичили міцного здоров'я, у вітання слали вдячні і теплі слова... А через день його не стало. О пів на п'яту ранку 11 травня перестало битися натруджене серце передостаннього на сім сіл учасника бойових дій Великої Вітчизняної війни, прекрасного педагога, Людини з великої літери...
Бувають такі люди, які зігрівають своїм душевним теплом усіх навколо. Є й такі, тепла яких вистачає, аби зігрівати нас і після смерті. Таким є Андрій Іванович Мартишок. Таким він залишиться для всіх, хто знав його.
Любов Ходаківська (Панчук), колишня учениця Бутовецької школи, вчитель вищої категорії Жуківського НВК

Ходаківський Леонід, leonid-sort@meta.ua


  коментарі: 5

Остап : Вічна пам'ять героям - визволителям і всім тим хто тяжкою працею відбудовував нашу Державу після німецько-фашистської навали.  (написано 28.04.2013 в 09:13 з адреси:  198-98-124-91.pool.ukrtel.net)
*** : Спасибо. Такие люди действительно чесно выполнили свой гражданский долг перед Родиной, в отличие от сталиных и жуковых вместе взятых, которые относились к простому человеку как к пушечному мясу.  (написано 28.04.2013 в 09:37 з адреси:  118-162-54-37.pool.ukrtel.net)
)))) : Вічна Слава всім героям Героям які віддали свое дорогцінне життя.Крім охоронців таборів і енкаведистів, які тільки що і могли воювати з беззахисними.  (написано 28.04.2013 в 11:20 з адреси:  176-8-15-81-slvt.broadband.kyivstar.net)
Сергій : Золоті слова. А ще подивіться на ось такіх росіян сайт  (написано 29.04.2013 в 10:04 з адреси: 46.63.78.45 unnamed.x-city.com.ua)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

1 + 1 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с наступающим ДНЁМ ШОФЁРА!
Ни гвоздя ни жезла и удачи на дорогах!

***** 22-RUS *****

27.10.2017
tornode.torreactor.ml
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

сьогодні
День працівників суду

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6881
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


1 + 2 + 1 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік