Коментар до фото: ....
Завантажується пошукова система...
Tutor  :  Стьопа! Пішов би ти у сраку, СамоДрочівський мудак. Стараєшся для спонсора твоєї пархатої партійки, пана жидюри Коломойського. Шоб той жидюра наші ліси поприбир  ...
Skrumex  :  Жаль , очень жаль!  ...
Куплю/продам:       продам хату з земельною ...
Робота:       На роботу в мебелевий цех терміново потрібен верст...
Послуги:       САМОЗАХИСТ ДЛЯ ЖІНОК
   &nbs...
     ГО "Славутське міськрайонне об`єднання "МАЙДАН" збирає гумові авто-покришки, горючі суміші для "коктейлів Молотова" і арматуру для відпраки у Киїів на Майдан-3. (Штаб ГО "Майдан" на 4-му поверсі "ОТЦ") ...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця




border=0

інформери

Курс долара






 31.03.2013 ЧОМУ УКРАЇНЦІ СОРОМЛЯТЬСЯ БУТИ УКРАЇНЦЯМИ


Чому українці соромляться бути українцями? Чи часто ви замислювалися над питанням, чому українці – одна з найдавніших та найчисельніших націй Європи, досі переживає кризу національної ідентичності?
Чому нація, яка за рахунок унікального географічного положення своєї країни на перехресті шляхів руху основних європейських народів, звикла жити у мирі і злагоді з іншими
народами, впродовж століть змушена доводити своє право на існування, розвиток і самореалізацію?
Однією з причин вказаних процесів є інтолерантність до української культури та нації, що існувала за часів, коли Україна перебувала під гнітом імперських держав.
Як відомо, передумовами виникнення толерантного суспільства є визнання цінності і автономії особи, повага до прав і свобод людини, рівне ставлення до представників різних рас, націй та народів, відкритість до різних віросповідань та способів життя в умовах поліетнічності національних спільнот.
Але в першу чергу, толерантність є ознакою високорозвиненого демократичного суспільства і правової держави, тому вона не може існувати в умовах тоталітарних режимів, що
характеризуються відсутністю демократичних свобод та повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства і окремої особи.
Природне право на вживання своєї мови відноситься до фундаментальних прав людини, які набуваються з її народженням, так само і право нації на вживання своєї мови у публічному
житті виникає разом з виникненням самої нації. Права націй у кожній державі регулюються законами та залежать від рівня правового статусу тієї чи іншої нації у багатонаціональній державі.
Формування української нації відбувалося в надзвичайно складних умовах.
В часи, коли інші європейські держави поступово проходили етапи розвитку від феодалізму, буржуазних держав до держав соціальної демократії, Україна довгі століття була
позбавлена таких можливостей, не мала державно-політичної самостійності, а її територія спочатку була розділена між двома могутніми імперіями – Російською та Австрійською,
а потім опинилася у складі однієї з найжорстокіших тоталітарних держав сучасності – Радянського Союзу.
Як наслідок, процес побудови правової держави та громадянського суспільства у нашій країні, фактично, розпочався з моменту здобуття нею незалежності у 1991 році, коли
переважна більшість європейських держав вже мала налагоджений і відпрацьований організаційно-правовий механізм захисту прав і свобод людини.
Різниця у правовому статусі українців як нації, що перебували у складі Російської та Австрійської імперій перед початком Першої світової війни, є кардинальною, тому формування української нації відбувалося в дещо відмінних умовах.
Так, політика Російської імперії була спрямована не лише на знищення на українських землях будь-яких елементів державності або автономії, але й на ліквідацію національної
самосвідомості українського народу,знищення його як окремої нації. У імперії Габсбургів українці, хоча і перебували під соціальним та національним гнітом, але про асиміляцію
не йшлося, тому вони мали більше можливостей розвивати власну мову, культуру, наукову та політико-правову думку.
Конституційні реформи у Австро-Угорській імперії кінця 19 ст. активізували національне та суспільно-політичне життя, змінили суспільну свідомість, заклавши основи конституціоналізму та парламентаризму, а декларування, хоча і формальне, рівності усіх народів імперії, пробудило національну гідність українського народу.
Після Першої світової війни Україна отримала шанс на побудову власної держави. Проте, українська національно-демократична революція 1917-1921 рр зазнала поразки, що
стало наслідком несконсолідованості політичної еліти, розбіжностей між її політичними, економічними
та державницькими поглядами, незавершеності процесу формування нації. Як не прикро це усвідомлювати, розрізненість і вічне гасло «моя хата скраю» відіграють карколомну роль
у найбільш значущі періоди розвитку нашої держави.
У 1918-1920 роках більшовики створили УСРР. І хоча формально УРСР була незалежною державою, після підписання Союзного договору та вступу до СРСР у 1922 році Україна втратила всі ознаки реального суверенітету. «Союз рівних» республік насправді виявився фікцією. Жорстока централізаторська тенденція, що посилювалася в умовах тоталітарного режиму, вела до обмеження і так формальних прав союзних республік, які об'єдналися в Радянському Союзі. СРСР, що постав на теренах Російської імперії, являв собою тоталітарну імперію нового типу, яка
нічим не відрізнялася від абсолютної монархії часів царату.
В умовах Совєтів, коли навіть патріотизм розглядався як злочин проти народу і партії, можливостей для нормального розвитку та формування здорової української нації було
навіть менше, ніж за часів Російської імперії, хоча, багато в чому, ставлення до «національного питання» в СРСР було дуже близьким до позицій царської Росії.
Таким чином, у першій половині ХХ ст. Україна знов опинилась поділеною між двома державами – Польщею та СРСР, обидві з яких проводили політику терору, репресій, руйнування мови, культури, національної свідомості, асиміляції та фізичного знищення українського народу. Внаслідок такої політики демократичні державні утворення та інститути, створені українцями
після повалення Російської та Австро-Угорської імперій, були усунені, мільйони українців розстріляні та заслані в табори, національно-визвольний рух жорстоко придушувався, будь-які прояви патріотизму переслідувались та карались, переважно шляхом звинувачень у контрреволюційній діяльності (сеператиських настроях), смертю та засланнями.
Внаслідок голодоморів 20-х, 30-х та 40-х років – свідомого геноциду українського народу, та масштабних політичних репресій, крім величезної частини сільського населення, Україна втратила значну частину наукової, освітньої, культурної, військової еліти та духовенства. Була ліквідована Українська автокефальна церква, проводилось насильницьке нав’язування атеїзму та комуністичної ідеології.
Після приєднання Західної України до УРСР, полегшення не відбулося, а терор проти української нації лише посилився. За радянських часів терор був тотальним та охоплював усі верстви населення. У суспільстві поширилися доноси, взаємна підозра, пошуки «ворогів народу». Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації.
У свідомості українців, яких протягом багатьох віків переконували в їхній меншовартості, етнічній неповноцінності, укорінився комплекс «молодшого брата», «малороса», «хохла». Через комуністичну зрівнялівку, колективізм, знищення індивідуалізму, постійний острах бути засланим, ув'язненим або взагалі знищеним фізично, нав'язування державою поглядів, що любов до
України є націоналізмом, «бандерівщиною», а єдино можливим і здоровим є радянський патріотизм, протягом століть українці втрачали національну самоповагу та етнічну ідентичність.
Щоб вижити, часто потрібно було відректися від своєї мови, культури, звичаїв. Все це стало передумовою викривлення процесів формування здорової української нації та національного (етнічного) усвідомлення українського народу, зародження Етнічного Сорому як захисної реакції українців на багатовіковий масовий терор тоталітарних режимів.
Чи існує вихід з ситуації, що склалася? Чи має українська нація надію на нормальний розвиток і відновлення здорового самоусвідомлення та самоідентифікації? Чи можливо подолати кризу і розрізненість в українському суспільстві, розділення нації на "східняків" та «західників», відновлення національної гордості?
Насправді, так. Етнічна ідентичність - усвідомлення своєї тотожності з певною етнічною спільністю, своєю нацією, формується в дитини ще в дуже ранньому віці. В 6-7 років дитина здобуває перші знання про свою етнічну приналежність. У цьому віці для неї найважливішим є її найближче оточення – сім'я, батьки, які закладають перші знання.
У 8-9 років дитина вже чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою, висуває підстави ідентифікації - національність батьків, місце проживання, рідна мова. Прокидаються
національні почуття.
У молодшому підлітковому віці (10-11 років) етнічна ідентичність формується в повному обсязі, як особливості різних народів дитина відзначає унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури.
Разом з тим, етнічна ідентичність - це не тільки усвідомлення себе частиною певної нації, але і її оцінка, адже почуття гідності, гордості, образи, страху є найважливішими критеріями при порівнянні своєї нації з іншими націями, ці почуття опираються на глибокі емоційні зв'язки людини з етнічною спільністю й моральні зобов'язання стосовно неї.
Тому позитивні етнічні почуття народжують у людині радість стосовно своєї належності до власної нації, бажання бути її частиною, гордість за досягнення свого народу. І навпаки,
негативні етнічні почуття можуть призвести навіть до заперечення власної етнічної ідентичності, почуття приниженості, сорому, бажання належати до іншого народу.
Відновлення національної гордості і самоповаги є дуже важливим для розвитку будь-якого народу, зокрема, для українців.
Тому послідовна політика держави в галузі початкової, середньої та вищої освіти, виховання в сім'ї та школі, є вкрай важливими, бо саме в цей час дитина, а потім молода людина,
переймає гордість та любов до своєї Батьківщини, мови, культури.
І лише від того, як ми виховаємо молоде покоління, яке народилося вільним від «імперських» стереотипів про власну відсталість і провінційність вже після отримання Україною незалежності, залежить, наскільки успішним буде процес формування нової національної еліти.

Яніна Ігнатенко, Українська Правда


Розміщено:
Редакція «Вісті громади».  
+380384272241   visti_sl@ukr.net


  коментарі: 14

патріот : Гарно написано. а соромляться бути українцями тільки ригі і комуноїди. але їх треба лікувати  (написано 31.03.2013 в 15:37 з адреси:  46.247.198.144)
вік : А тому що в них любов на словах, а на ділі за гроші матір рідну продадуть, не кажучи вже за Батьківщину.  (написано 31.03.2013 в 17:14 з адреси:  176-8-15-81-slvt.broadband.kyivstar.net)
Р.В. : Відповідь на це запитання дуже складна. І полягає вона в нашій тоталітарній спадщині.  (написано 31.03.2013 в 18:02 з адреси:  84-165-54-37.pool.ukrtel.net)
22-RUS : Десять лет назад вышла книга Леонида Даниловича Кучмы "Украина – не Россия". Несмотря на острую критику, второму президенту Украины, пожалуй, удалось сделать главное – в одной строчке отразить всю политику и концепцию украинской независимости. А именно – во что бы ни стало не походить на Россию. Как заявил депутат Рады: "Искоренить всё русское, что мешает нам жить". И вместе с тем – подчеркнуть, доведя до гротеска, всё украинское.
     
     За дело принялись рьяно. То искали украинизмы в древности: от чубов-оселедцев на египетских фресках до трезубцев Атлантиды. То историю переписывали, делая акцент на главном враге – России. То флот и церковь делили. То памятники сносили и взрывали, а вместо них новые ставили.
     
     И главное – чтобы ни делали, делали в пику России. Вы, северные соседи, с Чечнёй воюете? А мы улицу в честь Джахара Дудаева назовём. Или того лучше – за чеченцев воевать станем.
     
     Русофобские истерики, доходящие до паноптикума, продолжаются и поныне. То писатель Юрий Андрухович предложит русским женщинам не давать, то депутат Ирина Фарион требует исключить из употребления буквы "й" и "ё".
     
     У меня тоже есть такой приятель, оголтелый русофоб, который где бы ни участвовала Россия – в спорте или "Евровидении" – принципиально болеет против клятых москалей.
     
     Таких в Украине хватает. Любят антирусскую желчь изливать. Неважно, что произошло – виновата Россия.
     
     Под стать гражданам – депутаты с извечным раболепием перед Америкой и стремлением в Евросоюз, готовые дружить с кем угодно, лишь бы против России.
     
     Впору на гербе выбить или в Конституции начертать, что "Украина – не Россия". И повторять эти слова аки священную мантру, тем самым всё больше – по принципу вытеснения – подчёркивая свой комплекс неполноценности.
     
     Казалось бы, Украина – независимое государство, интегрированное в мировую рыночную экономику. Но откуда столько претензий к России? То газ продавайте дешевле, то газопроводы в обход нас не стройте, то товары украинских производителей приобретайте. Евросоюз о таком не попросишь. Они не свои – чужие.
     
     Как едет украинский представитель в Россию, так не упускает случая ввернуть словосочетание "братский народ": вы нам, мол, как братьям, скидочку сделайте. А только вышел казак за ворота – и опять давай козырять тем, что Украина не есть Россия, и хата наша с краю. У нас независимость, а вы тут своим флотом Крым оккупировали.
     
     Между тем, пресловутый Черноморский флот приносит в украинский бюджет миллиарды гривен. Но Раде не нравится – забирайте и уходите. Есть ведь и украинский флот. Корабли, правда, сосчитать можно по пальцам (большая часть тех, что остались после развала, продана), ну и недвижное "Запорожье" – до кучи. Неудивительно, если учесть, что украинская армия финансируется в сорок раз хуже, чем российская.
     
     К слову, политика Украины в Крыму относительно россиян напоминает карандышевское "так не доставайся ж ты никому". Ведь не секрет, что именно российский капитал в Крыму является системообразующим. И речь не только о туристах, но и о солидных компаниях. Только на стройках объектов, кажется, занята половина населения Западной Украины. Однако это не мешает украинским властям вести планомерное вытеснение россиян (самого разного калибра) из Крыма, при этом ничего не предлагая взамен. Стоит ли тогда удивляться пророссийским настроениям на полуострове?
     
     Собственно, не надо быть финансовым аналитиком, чтобы понимать влияние российского капитала на украинскую экономику. Достаточно пройтись по городским улицам, увидеть множество вывесок российских банков. Или перечислить список украинских предприятий, которыми владеют российские бизнесмены и компании.
     
     Ну а зависимость Украины от российских энергоресурсов – уже притча. Газовый вопрос – собственно, излюбленный конёк кандидатов в народные избранники перед выборами. Кто убедительнее пообещает оседлать газовую трубу – того и Украина. Неслучайно бывший глава "Газпрома" Рем Вяхирев заявил: "Главная советская глупость: все трубы повернули через Украину. Они вообще не платили, да ещё и газ воровали".
     
     Факты упрямо твердят, что Украина, как и на протяжении многих веков, по-прежнему остаётся зависимой от России. Перемен ждать не приходится, несмотря на все громогласные заявления.
     
     Что та повзрослевшая дочь, у которой ослабился родительский авторитет, Украина рвётся на свободу, на гульки, но средств отчаянно не хватает. Приходится занимать у матери. Кредитов набрано предостаточно. Потому и раздражается Украина: хочется быть независимой (как заявлено), но не можется.
     
     Раздражение усиливается, когда становится очевидным, что при всей декларируемой разнице сходство несомненно. Дочь остаётся плотью от плоти. Хуже ведь говорить по-русски в Украине не стали, зато украинский язык так и не выучили.
     
     Беды в России и Украине по большой части одни и те же: власть олигархов, кризис спроса, высокая безработица и смертность, низкая рождаемость, вымершие города и сёла, коррупция, криминализация, засилье импорта, нацменьшинства, дороги и дураки. На этот счёт есть забавный афоризм: "Россия и Украина похожи, как две бутылки минералки. Только одна без газа".
     
     У одних – Керимов, у других – Ахметов. Оба владеют футбольными клубами, оба дружны с президентами, которые переформатировались в царей-вседержителей. Выборы депутатов и президента напоминают выбор бойца в компьютерной игре: знаешь всех и возьмёшь самого сильного, того, кем привык играть. Заигрались, что называется, все. Да и чувство, которое испытываешь, внимая украиномовным спичам Николая Яновича Азарова, (нынешний украинский премьер - ред.) из категории "дежавю": помните, был такой Виктор Степанович Черномырдин?
     
     Суть одна; разнятся лишь качественно-количественные характеристики. Это, собственно, подтверждают и статистические данные. В списке стран с высоким уровнем человеческого развития Россия и Украина занимают соответственно 55-е и 78-е место. По уровню ВВП на душу населения – 55-е и 83-е. Индекс развития человеческого потенциала – 0,795 и 0,766. Даже с украинской демократией, которой так восторгались российские оппозиционеры, оказалось всё не так хорошо: как считают наблюдатели ПАСЕ, Украина по тенденциям демократического развития сегодня хуже, чем Россия.
     
     Интересны показатели и удовлетворённости жизнью. У россиян она составляет 51%. Украинцы же на постсоветском пространстве довольны жизнью меньше всего – 35%. Логично, если у одних есть трубы как скрепляющий державный элемент, а у других нет.
     
     Похоже, что Украина, будто триггер, срабатывает с отставанием от России, проходя те же этапы и совершая те же ошибки. В экономике, политике, культуре. Предприимчивые люди давно поняли: то, что актуально в России, через три года поглотит Украину. И чаще всего это совсем не позитивные вещи.
     
     Потому украинцы едут в Россию, а не наоборот. Статистика говорит о пяти миллионов трудовых эмигрантов в год. Вполне логично, если учесть, что зарплаты в России в среднем в два с половиной раза больше, чем в Украине, оказавшейся в пятёрке стран с самыми бедными гражданами (по сообщению немецкой компании Allianz).
     
     Россия же, наоборот, поставляет в Украину "отработанный материал". Украинские телеканалы полнятся российскими героями, которые, не добившись успеха в России или потеряв там статус, перебрались в Украину, где их быстро нарекли примами.
     
     Политические и социальные процессы представляют изгнанники Савик Шустер и Евгений Киселёв, в телепередачах которых одни и те же персонажи, будто стараясь переубедить самих себя и всех украинцев, продолжают повторять "Украина – не Россия", пунцовея от оскорбительного "Малороссия".
     
     Это ведь чисто украинское свойство: доказывать, что украинцы куда лучше, чем москали, – исторически, культурно, генетически – и тем самым демонстрировать своё малоросское сознание. Малороссия ведь, похоже, вечна. Не в социально-политической жизни даже, а, прежде всего, в головах.  
(написано 01.04.2013 в 06:06 з адреси:  46.23.146.177)
вік 22-Rus : Очень класная статья и главное все что написано-правда.А это такая речь, что ее не завуалируеш ни какими патриотическими высказываниями.Спасибо тебе.Буду очень рад если примеш участие в дискусии по УПА.Твое трезвое мышление будет очень кстати.И не думай что мы плохо относимся к Руским.Мы не приемлим ваши движения неофашистов и скинхедов и их высказывания в наш адрес.  (написано 01.04.2013 в 06:28 з адреси:  176-8-15-81-slvt.broadband.kyivstar.net)
22-RUS вику : Знаешь, я к УПА как-то, мягко говоря, не очень... Знаю, что там были "заблудшие овцы", которые просто не к тем примкнули, были среди них и герои своей страны. Просто они оказались не в том месте. Запачкали УПА свое имя связями с гитлеровцами. Кто мешал УПА дальше добивать фашистов, отомстить за смерти своего УКРАИНСКОГО народа? Ведь весь народ 22 июня 1941 года (!!!!!) поднялся на войну с фашистами. А в военное время - если был в УПА, значит преступник. Одних к стенке, других - "на выселки". Поэтому, как в любой войне, есть всегда безвинно пострадавшие. И возвеличивать УПА в этом плане как-то "не айс". Вот такое моё мнение.  (написано 01.04.2013 в 06:45 з адреси:  46.23.146.177)
тарас  : НАСИЛЬСТВЕННАЯ украинизация.
     
     НАСИЛЬСТВЕННАЯ украинизация нашей республики началась не в 1991 году. Более или менее жесткая украинизация не прекращалась никогда за последние 60 лет. Первый этап, наиболее жесткий, начался с 1925 года, когда Постановлением Cовнаркома УССР с 1 января 1926 года все государственные учреждения и общественные организации в обязательном порядке переведены на укр.мову. Для немедленной украинизации делопроизводства. Учреждались соответствующие
     государственные комиссии, организовывались курсы украинского языка, кружки и курсы украинознавства. Учреждения обязывали подписываться на украинские газеты, создавать библиотечки украинской литературы и т.д.
     
     Не особо рассчитывая в этом деле на кружки украинознавства и на «Кобзаря», руководство подкрепляло свои усилия чисто административными мерами...
     Например, служащие, не сдавшие экзамен на владение укр.мовой, увольнялись. Лица, не владевшие ею, могли приниматься на службу только с разрешения окружной комиссии по украинизации. Напомним, что это началось в 1925 году, во времена НЭПа и безработицы.
     
     Кавалерийский наскок на государственные учреждения окончился провалом. Служащие очень неохотно посещали курсы украинского языка, и успехи в освоении делопроизводства на нем были весьма незначительны. Читая архивные документы, особенно переписку по украинизации, трудно избавиться от впечатления, что в 1925-1927годах учреждениях серьезно к украинизации не
     относились. Видимо, привычные ко всему совслужащие считали, что это просто очередная кампания, которая скоро кончится.
     
     Поэтому массовое посещение курсов укр.мовы в 1925-1926 годах реальных результатов почти не дало. Термин «рецидивисты укрмовы» обозначал как раз тех служащих, кто, пройдя курсы украинизации, первый раз экзамена на знание мовы не сдал и должен был проходить курсы повторно. Несмотря на неоднократные предупреждения, распоряжения, приказы, многие организации и учреждения переписывались между собой на русском и только «наверх» посылались документы на украинском языке. В 1927 и в 1930 годах опять издавались приказы о
     неудовлетворительном состоянии украинизации в учреждениях, но полностью украинизировать все предприятия до войны не удалось.
     
     Высокая централизация управления промышленностью, связи с поставщиками по всей территории СССР требовали использования русского языка, не давали развернуться филологическому эксперименту на все 100%. Гораздо легче, чем в промышленности и в госучреждениях, проходила насильственная украинизация в образовании. Это получалось потому, что тут меньше приходилось ломать. Школ, особенно в селе до революции, было очень мало, поэтому легко было большинство вновь открываемых школ делать украинскими. Ликбез - а это было
     обязательное дело - с 1926 года был украинизирован. В обязательном порядке были украинизированы детские дома (а их тогда было очень много), дошкольные учреждения, которые начали появляться в массовом порядке как раз в 20-30-е годы. В общем, в системе образования украинизация в довоенное время достигла больших успехов. В 1941 году из 22 средних школ г.Луганска 21 была украинской.
     
     С войной первый этап насильственной украинизации закончился.
     
     После освобождения города Луганска и области, возвращения из эвакуации заводов, фабрик и учреждений выяснилось, что делопроизводство у них ведется на русском языке, и что в условиях войны и восстановления народного хозяйства переводить их опять на украиский нет смысла.
     Кроме того, партийное и советское руководство республики и области не мог не насторожить тот факт, что большими поклонниками украинизации оказались немецкие оккупационные власти. Но это уже тема для отдельной статьи.
     
     
     
     
     
     (По материалам Государственного архива Луганской области).
     ДОСЛОВНО:
     «Подтвердить, что на службу можно принимать только лиц, владеющих украинским языком, а не владеющих можно принимать только по согласованию с Окружной комиссией по украинизации». Р-401 оп.1,д.82.
     * * *
     « Ответ нар.образу от фабрики приводных ремней им.Ворошилова. 29.января 1926г.: «Ув. товарищи! Присланный Вами преподаватель т.Рудницкий В., осужден и посажен в тюрьму, поэтому нормальные занятия по украинизации служащих фабрики прекратились. В связи с этим просим Вас ходатайствовать перед соответствующим учреждением о немедленном возвращении т.Рудницкого к работе по украинизации служащих нашей фабрики. С товарищеским приветом - заместитель председателя комиссии по украинизации (Герасимов).
     
     Р-401 оп.1,ед.хр.72,л.28.
     
     * * *
     
     Из ответа Луганской трудовой школы им. 5-й годовщины Окт. Революции на вопросник, присланный инспектурой народного образования: «Школа не имеет украинизированных групп, т.к.потребности в этом со стороны родителей и детей не наблюдалось». Р-401, он. 1,ед.хр.72.
     * * *
     
     Президиум Луганского Окр. исполкома: «Подтвердить сотрудникам, что неаккуратное посещение курсов и нежелание изучать украинский язык влечет за собой их увольнение со службы». Р-401, оп.1, дело 72.
     
     * * *
     
     «Трудно украинизувати працюючих без вживання циeи мовы в житти. Пэрэводить жэ в жыття укр.мову нэможливо позаяк балакать (так в тексте - Н.Б.) на нэйи майже ни з кым». Р-401, оп.1, д.72. 
(написано 01.04.2013 в 08:09 з адреси:  150-18-124-91.pool.ukrtel.net)
22-RUS Тарасу : Не знал об этом. Где-то в полемике кто-то говорил, что запрещали мову и закрывали украинские школы... Что касается Славуты, я прекрасно помню о городских украинских школах где преподавание велось на украинском, помню что в русских школах со 2-го класса учили украинские язык и литературу, помню что "Трудивник Полисся" (извините - нет украинской клавиатуры) печатался на упраинском языке. Предполагаю, что кое-где были перегибы с запретами мовы. Поэтому некоторые русофобы и рвут на себе рубаху...
      
(написано 01.04.2013 в 08:26 з адреси:  46.23.146.177)
вік 22-Rus : Ніхто нічого не закривав.В Славуты українських шкіл було більше ніж російських.Шмаркачі з чужих думок дійсно виступають не по темі.Я сам вчився в Українській школі.І тоді питання по мові не стояло.Видно провокатори таки хочуть сталінського режиму.Не буди лихо пока тихо.  (написано 01.04.2013 в 10:26 з адреси:  176-8-15-81-slvt.broadband.kyivstar.net)
тверезий : Все правильно.Російських -3 школи було ,решта -украынські.Вчись в якій душа бажае.І не треба засранці людям мізки засирати своею брехнею.  (написано 01.04.2013 в 10:43 з адреси:  176-8-15-220-slvt.broadband.kyivstar.net)
22-RUS вику и тверезому : Да я не об вас говорю. На другом славутском сайте речь была. Ну и кто-то из "любителей -сторонников УПА и Бандеры" пытались "втереть" на тему мовы и образования.  (написано 01.04.2013 в 11:00 з адреси:  46.23.146.177)
22-RUS вику : А ты в какой школе учился? Я в в 9-й, сейчас она вроде 7-я.  (написано 01.04.2013 в 11:03 з адреси:  46.23.146.177)
вік 22-Rus : Привет.Вот так бы и наши правители нашли общий язык как простые Руские и У краинцы.Отвечаю на твой вопрос.Сначала учился в 6, потом до 8класа в 4, а потом вынужден был пойти в школу рабочей молодежи. так как начал зарабатывать на себя деньги.Ну а потом после службы в Армии работал в Средней Азии и мыл золото в Сибири.И берет зло что мы потеряли гордость за свою большую Родину, и виноват горбачев. позорная.Надо было просто постоять на берегу Байкала или посмотреть с сопки на голубую тайгу или искупатся в Енисее и тогда поймеш мою злость А теперь чтобы поехать мне по местам моей молодости не хватит мне и пенсии и зарплаты.Вот так.  (написано 01.04.2013 в 12:55 з адреси:  176-8-15-81-slvt.broadband.kyivstar.net)
Ігор: Тарасу : Шановний Тарасе по Вашим словам, чи архівам виясняється що до 25-того року в Україні розмовляли російською мовою ? І тодішня,доброчинна радянська влада хотіла українців навчити розмовляти українською ???   (написано 01.04.2013 в 23:31 з адреси:  176-8-15-214-slvt.broadband.kyivstar.net)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

1 + 1 + 7 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с Днем рыбака!
Счастья, здоровья, благополучия!
И ни хвоста, ни чешуи!

***** 22-RUS *****

09.07.2017
host-46-241-58-26.bbcustomer.zsttk.net
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6858
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


7 + 9 + 1 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік