Коментар до фото: здорові діди від свіжого лісового повітря коли в лісах сиділи в криївках...
Завантажується пошукова система...
de  :  Gol  ...
Іван Іванович  :  це дурня  ...
Куплю/продам:       Продається трактор ( дод...
Робота:       Потрібен продавець у кав\'ярню.
  &nb...

Послуги:        Ремонт квартир офісів під ключ та косметичний...
     Многие лета Порошенку П.А и Гройсиану В.Б а также отцу реформ Яценюку А П.Их всех на 2 срок ...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця



інформери

Курс долара






 14.03.2013 НЕ СКОРЕНА ДОЛЕЮ ЖІНКА

Не вперше бачу цю жінку. Завжди привітна та усміхнена, в жодній розмові натяку на труднощі. Таке відчуття, що в неї їх немає. Але її доля, це
     доля усієї повоєнної України.
     Багато років тому назад я познайомився з мамою своєї колеги під час чергового її приїзду до сім’ї дочки у Нетішин.
     Ви задасте питання: «Чому міська газета розпочинає розповідь про не «місцеву» ?
     Шановний читачу вслухайся у слова цієї жінки, сповнені мудрістю життя, сказані усім поколінням як заповіт. Та й чи можна її назвати не місцевою?
     Адже своє дитинство ця жінка провела саме у повоєнній Славуті, в дитячому будинку…
     ― Я не знаю своїх батьків, не знаю де народилася, - розповідає Ірина Іванівна Дашкевич, ― мене, маленьку крихітку, в липні 1941 року підібрав в купі розстріляних німцями радянських людей, біля старої фортеці в Кам’янці-Подільському, радянський солдат і передав добрим людям у Жерді.
     Солдати побачили жахливу картину - поряд двох молодих людей, що взялися за руки перед розстрілом, лежа-ла маленька дитина, скривавлене тіло
     якої, ще подавало ознаки життя… А на її одязі був викарбуваний номер 5.
     Мене виховувала сім’я Леоніди Яківни Погорної, саме вона того дня, у травні 1944 року, зустрілась солдатам, що мене врятували. Воїни проси-ли назвати мене Іринкою. Так я стала
     жердянкою.
     Але хто я? Якої національності? Хто мої батьки? Якого року народження? – Я не знаю.
     З 1945 по 1958 рр. росла в Славутському дитячому будинку. І постійно, як і всі маленькі діти будинку, чекала, коли прийде до мене мама. Сльози
     невпинно котилися з очей, коли до інших навідувалися батьки, а до мене не було нікого. У післявоєнний час багато людей приходило усиновити дітей,
     а мене не мали права усиновити так як у свідоцтві про народження Ірини Іванівни Дашкевич в графі батьки – значився колючий запис – невідомі.
     Так, нелегко жилося сироті. В період 1946-1947 рр. було дуже важко… Епідемії, тиф, голод, неприязне ставлення корінних жителів до сиріт – все це
     спонукало до боротьби за життя. Щоб вижити, ми таємно ходили до церкви під час великих свят і співали перед прихожанами, отримуючи щось попо-їсти. І ділили усе здобуте ниткою, аби
     жодної крихти не загубити…
     Але, як би там не було, маленька Іринка старалася гарно навчатися, була жвавою, росла щирою і доброю, дружила з багатьма дітьми.
     Коли Анатолій Березюк, до сьогодні живий товариш по дитячому будинку в Славуті, вступив навчатися в художнє училище і вже прощаючись із дітбудівцями наказав Ірині:
     ― Пам’ятай, що ми з тобою з Жерді, Обов’язково повертайся в рідне село.
     І Дашкевич ці слова, закарбує в своїй пам'яті на все життя. І багато-багато разів буде літати у мріях в оте подільське село, сподіватися, що там живуть
     її тато і матір...
     З добром згадую Йосипа Олександровича Семенюка, директора Сла-вутського дитячого будинку, Галину Родіонівну Полуляк, мою найулюбленішу виховательку. З теплом у серці
     пам’ятаю моменти, коли мене забирала до себе на вихідні вчительська ро-дина Марії Миколаївни Павліковської, що проживали на вулиці Ватутіна 6.
     А скільки було різних випадків, що допомогли нам вижити… Жаліли нас славутчани. Хто фруктів дасть сиротам, хто хліба…
     У післявоєнний час, коли було від-новлено виробництво, у нас з’явились шефи. Це на той час «Будфаянс», «Суконна фабрика», «Молокозавод»,
     «Торфорозробка» та інші.
     Ми стале краще харчуватись та отримувати одяг, інколи навіть кращий ніж у дітей міста. Правда шкільну форму нам видавали одну на 3 роки.
     Згадую один випадок. У будинку офіцерів проводився концерт і одна із артисток забула слова пісні під час виконання. Я підбігла до неї і прокричала ту частину, що вона забулася, а далі
     ми разом закінчили пісню. Зал аплодував стоячи. За це, мене нагородили портфелем, яким користувались усі 12 дітей, що жили зі мною у кімнаті.
     Коли у нашій кімнаті з’явилось радіо, то першою піснею, яку ми почули, була пісня про маму – «Оренбургский пуховый платок».
     Труднощі, що їх довелося долати ще змалку, навчили молоду дівчину не хилити голову, а навпаки, йти вперед і загартовуватись.
     Шістнадцятилітньою Ірина подала документи в Рівненський кооперативний технікум, успішно склала вступні іспити і стала ученицею бухгалтерського відділення. Стрімко пролетіли
     роки навчання, і Ірина Іванівна отримала диплом спеціаліста. Певний час працювала у Кам’янці-Подільському, але постійно думками линула до маленької батьківщини, до Жердя, де
     хотіла жити і працювати. І коли так сталося, радості не було меж. 1962 року, в трудо-вій книжці І. Дашкевич з’явився запис: «Заступник головного бухгалтера Жердянського споживчого
     товариства».
     ― У Жерді мені все рідне, — каже Ірина Іванівна, — Тут жила, нині по-кійна уже, моя названа сестра Людмила Яківна Семенюк. Тут народилася моя дочка Оленка, все тепло материн-ського серця віддала їй, аби вона не зазнала такого горя, як я. Донька за-кінчила Кам’янець-Подільський педагогічний інститут, стала вчителькою російської мови та зарубіжної літера-тури, має свою сім’ю.
     З народженням онуки, яку діти на-звали моїм ім’ям — Іринкою, зміст мого життя змінився. Я відчула себе зачинателем родини. Насолодилася спілкуванням з маленькою дівчинкою.
     А вже сьогодні моє «малятко» подарувала доньці онука, а мені правнука. А я, кожного дня, намагаюся їх обом до-помогти в домі. Бо хто ж як не мама, візьме на себе усі турботи і проблеми?
     Адже це така втіха бути потрібною і реалізувати себе в дітях, онуках, та й дав Бог і в правнуках.
     Все ніби добре. Та деколи защемить в жінки серце. Хоч вже й онука стала матір'ю, але й досі Ірина Іванівна хоче зустрітися з своєю мамою, не втрачає
     на це надії. І тоді на папір лягають рядки:
     Діти до мене мамочка кажуть.
     Я дуже хотіла тобі так казать.
     А де ж ти, рідненька, де проживаєш?
     Озовися! Я рада тебе, зустрічать...


Розміщено:
Редакція «Вісті громади».  
+380384272241   visti_sl@ukr.net


  коментарі: 0



Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

1 + 6 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с наступающим ДНЁМ ШОФЁРА!
Ни гвоздя ни жезла и удачи на дорогах!

***** 22-RUS *****

27.10.2017
tornode.torreactor.ml
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

сьогодні
св. Сави

прогноз погоди
Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці.

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6881
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


2 + 1 + 1 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік