Коментар до фото: здорові діди від свіжого лісового повітря коли в лісах сиділи в криївках...
Завантажується пошукова система...
de  :  Gol  ...
Іван Іванович  :  це дурня  ...
Куплю/продам:       Продається трактор ( дод...
Робота:       шукаю майстра з ремотну водонасосних станцій 0673...
Послуги:        Ремонт квартир офісів під ключ та косметичний...
     ...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця



інформери

Курс долара






 29.11.2012 ПЛЕБЕЇ, НАВКОЛО НИХ ДАВНО НЕ ПАТРИЦІЇ. АЛЕ Й УКРАЇНА ЩЕ – НЕ ВЕЛИКА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ. ЦЕ ШАНС

Якось випало мені бути весільним гостем у ресторані одного з найвіддаленіших райцентрів Хмельниччини. Свайба як свайба - з тостами, нудотним конферансом невтомного тамади, аж ніяк не обрядовими піснями, синтетичною електромузикою та ненашенськими танцями. І ось десь перед вечором, коли гості були вже досить розгойдані та ситі, підвівся зі стільця якийсь там начальник місцевого рангу, веселий, рум'янощокий. І піднявши келиха над напіврозореними раблезіанськими щедротами весільного столу, проникливо виголосив ось такий (приблизно) тост:
     - Дорогі наші молодята! У цей радісний, незабутній для вас день дозвольте від щирого серця привітати вас і побажати... - тут він зумисне затнувся, витримав довжелезну театральну паузу, а відтак із награною печаллю в голосі видихнув: - Хочу побажати вам чорного життя!..
     За столом спершу завмерли, потім заохали-заахали, почали перешіптуватися - напився, мовляв, до ручки пан-товариш начальник. А чолов'яга тим часом, мужньо витримавши і другу паузу, врочисто й життєрадісно розшифрував своє побажання:
     - Щоб їздили ви у чорній «Волзі»! Щоб їли щодня чорну ікру! Щоби пили чорну бразильську каву! Щоб меблі ваші були з чорного мореного дуба!..
     Ну й ще там щось із отого «чорного» ряду.
     І тієї ж неповторної миті публіка переродилася: злива оплесків, веселий сміх, схвальні вигуки й передзвін кришталю - ах, як любо, як дотепно! А дехто навіть заходився квапливо зашкрябувати тост на паперових серветках. Щоб не забути і на черговому чиємусь весіллі (чи іменинах) вразити публіку позиченим ціцеронством.
     «Міщани» й «плебеї» суть одне й те ж: раби. Раби матеріальних речей й раби ідеалізованих мріянь про ті ж таки речі. І коли в час, про який я оце згадав, виставляти своє багатство напоказ чи бодай звіряти комусь власну мрію нажити мільйон вважалося ділом не вельми пристойним, то в добу нинішню, бізнесову, ніхто вже нічого не приховує: ні мільярдів, ані жадоби до них. Уже не стрінеш юнака або дівчину, котрі б мріяли стати кваліфікованими лікарями, токарями, водіями, геологами, педагогами, корабелами, журналістами. Кожен спить і бачить себе як не барменом, то екстрасенсом, чи перепродувачем сигарет або гумки-жуйки. Тільки б не напружувати мозку, не перетруджувати спину. Тільки б текли в кишеню купони, рублі, долари, марки…
     Всеосяжне затьмарення, уседержавний потоп! От тільки не відаємо, де ж він є нині, вітчизняний корабел Ной, той самий, що врятує світ, узявши на судно від усякого скоту, себто від нас із вами, кожної тварі по парі!
     Може, десь і є. Може, десь уже скуповує дошки на ковчег - хтозна. Зате молодший синок його, Хам, живе й процвітає, плодить і множить отари, зграї, кубла, табуни прагматиків-хаменят, нігілістів, плебеєнят, котрим такі поняття як честь, гідність, любов до народу свого, до землі своєї, до минувшини вітчизняної - порожнісінький звук, анахронізм, стид сороміцький, щось на взірець солом'яних музейних постолів, що в них топтали землю наші наївні пращури.
     Ох, як би нам завтра кров'ю не харкати.
     Наше чорне життя!
     Ось воно... Плебеєнята натхненно торгують у незліченних розмальованих кіосках із назвами «під заграницю» (по-нашому не звучить!). Тим часом у багатьох країнах світу, зокрема, в Англії, Франції, а віднедавна і в Росії, назви магазинів, реклама іноземними мовами - заборонені.
     Доморощені плебеї, уражені вірусом наживи, готові на все: грабунок, крадіжку, вбивство. Тільки й чуєш по радіо: там перехопили цистерни з бензином, що їх остапи бендери намагалися сплавити за кордон, там - вагони з ковбасою, м'ясом, маслом, там - затримали машину з ртуттю, цінним кольоровим металом, будматеріалами. Тільки й чуєш: на стільки-то мільйонів, мільярдів... Тільки й чуєш: справу передано в слідчі органи, в прокуратуру.,. Але не почуєш: посадили хоч когось одного за грати, чи всі вони успішно продовжують свою чорну справу? Мабуть - останнє.
     Крадуть і вивозять усе підряд. Нахабно, брутально, цинічно...
     Нікчемний той птах, який поганить своє гніздо, мовили давні римляни. А вони знали що казали. Бо самі й бруднили - казнокрадством, хабарництвом, обжерливістю... І де ж він тепер, той благословенний, незрушний Рим, чиї володіння сягали кількох морських та океанських узбереж? Де ті патриції-римляни? Були й загули, перетворилися на плебеїв, розчинилися, мов кристалики солі у воді, в племенах германців, етрусків, фракійців, - і мало хто знає нині, що давні римляни, на відміну од сучасних італійців, були здебільш русяві, голубоокі, стримані в жестах і словах.
     Якими ж станемо ми, українці, якщо і далі загиджуватимемо материнське гніздо, не перейдемо з гідністю і мужністю бездоріжжя смути, безладу? Ми не «освоювали», не «збирали» чужих територій, гніздо у нас одне-єдине - вітчизна наша. А от птахів-поганців... Як гайвороння!
     Уражені комплексом меншовартості, зазираємо до рук і до рота кожному заїжджому бізнесменові, естрадному ідолу, теологові-місіонеру. Наводимо на них оптику телекамер, мов астрономи - телескоп на щойно відкриту зорю, підставляємо диктофони, мікрофони, клацаємо фотоапаратами, запопадливо строчимо у записники речені візитерами істини.
     Лунають на радіо, телебаченні сентиментальні, банальні, солодкаві проповіді про земне буття Христове, проповіді й ілюстрації, зведені до невибагливої пісеньки під гітару, до рівня звичайнісінького побутового моралізаторства, позбавленого тайни, сакральності, усвідомлення недосяжності небесного ідеалу. А ми тим часом зачаровано й розчулено умліваємо - ах, ах, які вони розумні, проповідники оті, які чуйні, вродливі! Чуєте-бо? Вони кажуть: любіть одне одного! Чуєте - закликають, аби підставляли й другу щоку для ляпаса!
     Нас повчають, нас рятують, нас наставляють на шлях праведний. А що ж на це наші православні поводирі, учителі духовні? Вони, звісно, щось і протиставили б закордонній релігійній експансії, та от біда - часу не мають. Вони ж гризуться між собою, невтомно й затято, вони ж церкви будують, отже, службу відправляють, вони денно й нощно, мов прораби якісь, сушать собі мізки цементом, цеглою, арматурою, шифером, столяркою тощо. Й начебто зовсім не обходить їх, що мине п'ять-десять років - і в тих новозбудованих храмах не буде кому молитву до небес возносити! Бо поки споруджують церкви, лукавий теж не дрімає: залюбки розтягує дітлахів, юнаків, дівчат по незліченних сектах і «братствах»…
     Ну, а з церквами православними «неперспективними» в такому разі - що? Знову під суперфосфат оддамо? Чи дискотеки в них заснуємо? Чи музеї атеїзму?
     А як же тоді, даруйте, з вірою православною? А ніяк. Підійде якийсь дядечко до велеліпного храму й, навіть не осінивши лоба хресним знаменням, а тільки оглянувши споруду від підвалини до маківки, заздрісно прицмокне: «Ну й зданіє відгрохали! На мою дачу кирпича пішло, пожалуй, менше...»
     Отак у нас завжди, справіку. Набудуємо храмів, а тоді за спасіння душі візьмемося. «Нагодуємо народ», а тоді заходимося його естетично виховувати. Навчимося виготовляти солом'яний папір — книжки поетичні почнемо видавати. А поки що не до поезії, вибачайте.
     Іноді навідуюся в художні, музичні школи, музучилище. Ну, слабинка така. Чомусь мені подобається споглядати, як малюки водять акварельними пензликами по білому-пребілому ватману, як перебирають паль- чиками своїми по клавішах та струнах, ганяючи гами, арпеджіо, гліссандо. День і ніч дивився б та слухав. Та іноді буває - стою та думаю: дітки, дітки, яку ж невдячну справу обрали ви собі! Невже гадаєте, що після закінчення художньої чи музичної школи вас хтось там чекає на порозі з обіймами?! Облиште, горобчики, сю марноту, іноді хочеться сказати їм. Облиште. Бо нікому вона не буде потрібна. Бо не буде у вас музичних аудиторій, не буде художніх майстерень. Оддадуть їх бравим енергійним людям, грошовитим та наполегливим, упевненим і невідступним у досягненні власної мети. Оддадуть під комерсантські офіси, крамнички, комп'ютери, факси, телефакси, перераспрофакси... - То й що? - байдуже спитає якийсь практичний чолов'яга. - То й що?
     А нічого. Нехай собі. От тільки... мине не так багато часу - й людська спільнота, позбавлена естетичних оаз, національних коренів, релігії своєї, позбавлена художнього чуття, смаку, мудрості предків, але керована жадобою чистогану, миттєвої наживи, - ось ця спільнота втратить поволеньки свою самобутність, неповторність у сузір'ї народів, а отже, і державність, обернеться на однорідну біомасу, й тоді неодмінно повернеться туди, звідки й прийшла, - на вцілілі дерева і в ще не засипані печери. Разом зі своїми комп'ютерами, распротелефаксами та прорезиновими жуйками. Разом зі своєю плебейською ментальністю, орієнтованою не на власні корені, а на розкішні заморські крони.
     Юда Іскаріот зрадив Христа в найважчий для нього час й отримав за це тридцять срібняків. Багато це чи мало? Як сказати... Срібняк - юдейська монета, відкарбована в епоху Маккавеїв, вона, либонь,"не зазнавала девальвації та інфляції. За тридцять отаких монет можна було придбати земельну ділянку в околицях Єрусалима.
     Я теж про срібняки.
     За скільки срібняків (купонів, рублів, доларів, марок) продано нашу віру й надію? Яку суму відстебнуть комерсанти, аби викупити собі художні майстерні, музичні школи, бібліотеки? За скільки монет продамо самих себе, своє мистецтво, свою історію, своє майбуття?
     Не знаю. Знаю тільки, що Юда так і не спромігся купити земельну ділянку в Єрусалимі. Повернув первосвященикам тяжким гріхом зароблені срібняки, а сам пішов та й повісився. А його міс-це заступив інший апостол, Матвій...
     Броніслав ГРИЩУК, письменник, м.Хмельницький.


  коментарі: 3

Олександр : Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні.
     (Матв.6:24) 
(написано 30.11.2012 в 16:17 з адреси:  SOL-FTTB.219.85.27.94.sovam.net.ua)
прохожий : Велика подяка авторові  (написано 30.11.2012 в 17:04 з адреси:  56-54-133-95.pool.ukrtel.net)
Іван : Класна у автора позиція - усі під@р@си, а лише я Д"артаньян )))  (написано 01.12.2012 в 18:19 з адреси: 46.63.78.16 unnamed.x-city.com.ua)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

1 + 1 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с наступающим ДНЁМ ШОФЁРА!
Ни гвоздя ни жезла и удачи на дорогах!

***** 22-RUS *****

27.10.2017
tornode.torreactor.ml
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

сьогодні
св. Андрія

прогноз погоди
На Андрія треба кожуха добродія.

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6881
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


1 + 1 + 2 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік