Коментар до фото: ....
Завантажується пошукова система...
Tutor  :  Стьопа! Пішов би ти у сраку, СамоДрочівський мудак. Стараєшся для спонсора твоєї пархатої партійки, пана жидюри Коломойського. Шоб той жидюра наші ліси поприбир  ...
Skrumex  :  Жаль , очень жаль!  ...
Куплю/продам:       продам хату з земельною ...
Робота:       Пропоную роботу для зварювальника,коваля виготовле...
Послуги:       Виготовляємо ковані вироби брами ,решітки,огоро...
      Всё по ЖКХ:
     http://dengi.ua/tarif/295388-Onlajn-konferencija-s-eks-ministrom-ZhKH-Alekseem-Kucherenko
...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця




border=0

інформери

Курс долара






 29.11.2012 СЛАВУТСЬКИЙ МЕРЕСЬЄВ

Напередодні Дня інваліда ми хочемо розповісти нашим читачам про незвичайну життєву дорогу нашого земля- ка-славутчанина, котрий, всупереч важким і жорстоким ударам долі, мужньо їх долає, слугуючи усім нам прикладом мужності, життєлюбства, оптимізму. Тож недаремно його називають славутським Мересьєвим.
     Герой нашої оповіді Олександр Зіновійович Турінський народився 5 вересня 1950 року в Ташках у багатодітній сім’ї, де зростало ще шестеро його братів і одна сестра. Його батько, Зіновій Онуфрійович, до війни очолював місцевий колгосп, а, повернувшись з фронту, працював тут комірником і бухгалтером. Мати, Ксенія Пилипівна, була рядовою колгоспницею. Сашко став найменшою дитиною в батьків, але допомагав їм у домашньому господарству нарівні зі старшими дітьми. Не цуравсь ніякої роботи – косив, гриби-ягоди збирав, худобу доглядав.
     Після закінчення початкової школи в Ташках ходив у Цвітоську восьмирічку, потім поїхав аж у Миколаїв, де після дворічного навчання у ПТУ при суднобудівельному заводі став, як мовиться, спеціалістом широкого профілю – газозварювальником, електриком і слюсарем. Хлопець був фізично міцним (активіст і кадровий робітник), спортсменом-розрядником із боксу, а ще – танцюристом. Захоплювався бальними танцями, відвідуючи танцювальний гурток у заводському будинку культури.
     Повістку в армію отримав у день свого вісімнадцятиріччя. Строкову службу – а тоді призивали на три роки – розпочав у Ленінграді, в так званій школі молодших командирів, яку закінчив у званні сержанта. Як одного з кращих випускників, для проходження подальшої служби його було направлено у військову частину спеціального призначення, що дислокувалася на Півночі Росії – у Вологодській області. Там він отримав армійський гарт, спецпідготовку, де досконало опанував різними видами зброї, бойовим самбо, вмінням виживати в екстремальних умовах. І, як згодом виявилося, недарма.
     Однієї грудневої ночі 1969 року частину підняли за бойовою тривогою і в обстановці суворої таємничості доправили у Владивосток. Там, у повному бойовому спорядженні, доповнивши його парашутами, сухим пайком, куди входили також навіть спирт, коньяк, печиво і таблетки для знезараження води, військовий спецпідрозділ у кількості 300 чоловік завантажили у літаки.
     - На яке це свято нас повезуть? – жартували між собою солдати. Та, як невдовзі виявилося, літаки взяли курс на В’єтнам, де тривала жорстока війна. На джунглі бійці спецназу десантувалися біля четвертої години ночі - для виконання, як їм було оголошено, «почесної миротворчої місії: надання допомоги дружній соціалістичній республіці – В’єтнам». До пункту збору, орієнтуючись за компасом, діставалися повзводно, кожен своїм маршрутом, згідно з топографічними картами. Взводом із 29 військовослужбовців, серед яких був і наш земляк, командували два молодих офіцери-москвичі. Дорогою до пункту збору, увірвавшись до осель одного невеличкого поселення, вони вбили кілька його мешканців, аби заволодіти їх прикрасами, – мовляв, щоб залишити їх собі на згадку як сувеніри.
     - Ми, молоді, необстріляні солдати, були шоковані такими діями своїх командирів. Стояли, паралізовані страхом, деморалізовані та розгублені, не знаючи, як реагувати на цю ситуацію, - згадує Олександр Зіновійович.
     Невдовзі їх підрозділ оточили озброєні в’єтнамці - «червоні кхмери» - обеззброїли, роздягнули, а замість одягу видали рогозяні мішки з прорізами для голови й рук, після чого посадили в клітки.
     - Годували якоюсь гидотою, котру неможливо було їсти. Давали підсмажені коржі з хлібного дерева. Єдине, чим рятувалися, - це тропічні фрукти, цибуля та цитрусові. Внаслідок жахливої антисанітарії у військовополонених розпочалася масова дизентерія, тіла покрилися чиряками й виразками.
     Тим часом командування армії Демократичної республіки В’єтнам зв’язалося з Москвою, повідомивши, що у них в полоні перебувають радянські військовослужбовці, котрі вчинили важкі злочини проти місцевого населення. Але Москва зреклася своїх солдатів, навіть не вникнувши, хто з них правий, а хто – винуватий, відповівши, що вона їх у В’єтнам не посилала. Після тижневого ув’язнення покинутим напризволяще бранцям оголосили, що всіх їх за вбивства мирного населення буде розстріляно. Коли полонених перевозили до місця страти, смертники, скориставшись підходящим моментом, під кулями охоронців кинулися врозтіч навтьоки..
     Знесилений від голоду й хвороб, Олександр довго біг джунглями, котрі кишіли гадюками та величезними щурами, а також нашпигованими американськими протипіхотними мінами-«жабками». Чіпляючись за ліани, падав, підводився й знову біг світ за очі. Аж раптом помітив на дереві парашутиста, котрий висів на стропах парашута, зачепившись за гілки. Ним виявився американський офіцер, який вистрибнув із підбитого в’єтнамцями вертольота, невдало приземлився на дерево, зламавши при цьому ногу.
     Герой нашої оповіді допоміг американцю вивільнитися, звалив його на плечі й, зорієнтувавшись за компасом травмованого, пішов за вказаним офіцером напрямом. Так, долаючи хащі, кілометрів через п’ять вони дісталися де американської військової бази. Там Олександра помили-побрили, нагодували, переодягли у все нове та надали необхідну медичну допомогу. Серед американців виявився українець з канадської діаспори, коріння якого на Житомирщині, котрий чудово володів українською мовою, він і став для Олександра перекладачем.
     Американське командування повідомило радянське посольство у В’єтнамі про перебування в них кількох радянських солдатів, які, як і Олександр, втекли з полону, діставшись їхньої бази.
     - Незабаром сюди прибув представник радянського посольства, котрий сходу обматюкав нас і, не побажавши навіть вислухати, звинуватив у порушенні військової присяги та зраді радянській Батьківщині, пригрозивши військовим трибуналом.
     - Почувши таке, я різко сказав представникові, що, коли так, залишусь в американців (таку пропозицію до речі, я від них отримав). Після цього той представник поїхав, але через тиждень знову повернувся: під час нашої чергової зустрічі сам на сам, розповів про весь мій родовід – і про давно померлих родичів, і про живих. Застеріг, що якщо залишусь в Америці, то мої батьки та брати (сестра померла ще у 1942 році) разом із сім’ями жорстоко поплатяться за мою зраду. Тому, пошкодувавши їх, я й погодився повернутися в Союз, – згадує О.Турінський.
     Уже через три дні після тієї розмови радянських солдатів і двох вищезгадуваних офіцерів-москвичів, які теж втечею врятувалися від розстрілу, діставшись американців, літаком доправили до Москви, де у закритому судовому засіданні військовий трибунал засудив кожного з них за зраду Батьківщині до різних термінів ув’язнення. Олександр Зіновійович отримав шість років позбавлення волі, з відбуттям цього терміну в таборі суворого режиму, розташованого в сибірській тайзі під Читою.
     Так хлопець зі Славутчини потрапив за колючий дріт на лісоповал. Про апеляцію не було й мови. Старожили-«зеки» казали йому, що втекти звідси неможливо – мовляв, з усіх боків зони безкрайня дрімуча тайга.
     Через рік до колонії у справах приїхав генерал-майор Береговий - старший брат космонавта Г.Берегового. Довідавшись про це, всіма правдами й неправдами ув’язнений О.Турінський таки «пробився» до високого чину. Саме він, теж уродженець України (з Єнакієво Донецької області), й врятував земляка – перевів його дослужувати у військову залізничну частину на Ярославщину.
     - Всі документи – чисті, зроблені наново. Тепер ти – рядовий солдат. Про В’єтнам, трибунал і ув’язнення забудь назавжди. Навіть рідній матері про це не розповідай. Інакше знову потрапиш до Сибіру, але тоді тобі вже ніхто не допоможе, навіть я, – сказав на прощання Олександру його рятівник.
     Минуло чотири місяці, й у 1971 році, Олександр, звільнившись у запас, повернувся в рідні Ташки. Та майже одразу йому знову довелося надіти погони – взяли на перепідготовку, й у складі військової частини Славутського гарнізону відправили на кілька місяців на збирання врожаю до Казахстану. Потім були навчання у Вінницькому індустріальному технікумі, робота на Півночі Росії.
     Через певний час повернувся в Славуту, влаштувавшись на фаянсовий завод в електроцех. Тоді ж зустрів свою любов на все життя – Галину Миколаївну, одружившись із котрою, ось уже 36 років торують життєвий шлях разом, зростивши двох доньок, надавши обом вищу освіту. Сьогодні найбільшою радістю для дідуся й бабусі є їх двійко онуків.
     В лютому 1977 року рядового запасу Олександра Турінського втретє призивають до війська на перепідготовку. Під час військових навчань із бойовою стрільбою на Яворівському полігоні, що на Львівщині, з ним і трапилося велике нещастя – отримав важке поранення ніг, ще й контузію, з якими він потрапив у наметовий польовий лазарет (в 33-градусний мороз!). Лише через півтора місяця його перевели в Славутську ЦРЛ, потім – обласну лікарню, згодом – до Києва, після чого – у Московський науково-дослідний медичний інститут. Майже два роки поневірянь по лікарнях, переніс 11 вельми складних операцій, під час яких двічі зупинялося серце. Проте, на превеликий жаль, через гангрену й важке захворювання кісток - остемієліт, спочатку ампутували одну, згодом – і другу ноги.
     Тоді, знесилений фізично, він важив 46 кілограмів. Та й морально зовсім занепав духом, залишившись майже до колін без обох ніг… Але професор Бухтіяров – сам інвалід Великої Вітчизняної війни без ноги, по-батьківськи порадив Олександрові: «Не побивайся, не плач, не впадай у відчай, бо життя не буде». І Олександр, дослухавшись його, вирішив вистояти під ударами долі.
     На лікарняному пробув до 1982 року. Потім отримав спочатку другу, а згодом – третю групи інвалідності…
     Так, на протезах, він повернувся працювати в електроцех фаянсового заводу, де здебільшого займався перемоткою згорілих електродвигунів. Отримав спочатку двокімнатну, згодом – трикімнатну квартиру на першому поверсі п’ятиповерхівки, що збудувало підприємство.
     У 1984 році вийшов на пенсію за інвалідністю, і лише у 1998 році отримав першу групу як інвалід війни. За сприяння міського управління праці та соціального захисту населення у 1994 році Олександр Зіновійович одержав легковий автомобіль «Запорожець» із ручним управлінням, яким об’їздив усі славутські ліси – за грибами, ягодами, на риболовлю й просто відпочинок. Побудував для нього гараж. Біля гаража звів хлів, де доглядав свиней, кролів, курей. Позаяк цей автомобіль вже давно потребує заміни, придбав наш герой ще й мопед, яким їздить на Славутський ринок.
     Тобто, він досі намагається жити повноцінним життям: читає художню літературу (має доволі непогану домашню бібліотеку), передплачує місцеву пресу – газету «Трудівник Полісся», дивиться телепередачі. Часто-густо за безкоштовними путівками, котрими його забезпечує міське управління праці та соціального захисту населення, буває в санаторіях Одеси, Куяльника, Хмільника, Трускавця, - звісно, із супроводом. Адже з роками проблем із здоров’ям додається – зокрема, через отриману контузію погіршується зір, турбує серце та інше.
     Але, попри важку інвалідність, завдяки підтримці дружини і доньок, Олександр Зіновійович не пасує перед життєвими випробовуваннями, залишається оптимістом і життєлюбом.
     Ви тільки уявіть собі: будучи інвалідом першої групи без обох ніг – на конкурсі-огляді інвалідів-учасників художньої самодіяльності, що проходив у Хмельницькому, Олександр Турінський посів перше місце… як танцюрист! Він – єдиний на всю Україну, хто танцює на протезах!.. Неодноразово йому захоплено аплодували, вражені його стійкістю та мужністю, глядачі у столичному Палаці культури «Україна» та на Майдані Незалежності, в інших містах України, у т.ч. й нашої Славути. Як учасника художньої самодіяльності, його нагороджено численними відзнаками, дипломами та грамотами. А ще він, маючи від природи гарні вокальні дані, полюбляє співати. Є в Олександра Зіновійовича й захоплення, як мовиться, для душі – художня вишивка та в’язання спицями, котрим він віддає немало часу. Не забуває про Олександра Зіновійовича його рідне підприємство – комбінат «Будфарфор» - щороку ветеранська організація, очолювана Марією Федорівною Василевич, його, як інваліда війни, запрошує на урочистості, присвячені Дню Перемоги, вручає квіти, подарунки, грошові винагороди. Адміністрація комбінату, а також міське управління праці та соціального захисту населення теж виділяють грошову допомогу. Звісно, й пенсію від держави інвалід отримує відповідну - регулярно, без затримок.
     Тож нехай життєстверджуюча енергія, сила духу, оптимізм і людяність ніколи не полишають героя нашої оповіді, слугуючи усім нам прикладом всеперемагаючої любові до життя.
     Олександр ДЕЙКАЛЮК,
     фото автора.


  коментарі: 0



Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

3 + 3 + 9 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с Днем рыбака!
Счастья, здоровья, благополучия!
И ни хвоста, ни чешуи!

***** 22-RUS *****

09.07.2017
host-46-241-58-26.bbcustomer.zsttk.net
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6858
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


6 + 1 + 1 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік