Коментар до фото: здорові діди від свіжого лісового повітря коли в лісах сиділи в криївках...
Завантажується пошукова система...
de  :  Gol  ...
Іван Іванович  :  це дурня  ...
Куплю/продам:       Продається трактор ( дод...
Робота:       шукаю майстра з ремотну водонасосних станцій 0673...
Послуги:        Ремонт квартир офісів під ключ та косметичний...
     Многие лета Порошенку П.А и Гройсиану В.Б а также отцу реформ Яценюку А П.Их всех на 2 срок ...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця



інформери

Курс долара






 15.11.2012 ОНУКА КОМНЕЗАМІВЦЯ

Героїня цієї публікації – красива зовні та душею жінка. Вона невеличкого зросту, з чарівною усмішкою, повсякчас випромінює кипучу енергію й любов до своєї справи. Народилася Марія 1951 року в Лисичому у великій селянській родині, в якій зростало семеро дітей. До речі, її дід по материнській лінії, Дмитро Васи-льович Степанюк (1886р.н.), – учасник Першої світової війни, один із організаторів нової влади в Лисичому. У 1924 році, під час засідання комітету комнезамівців, його голова Дмитро Степанюк був убитий з вогнепальної зброї. А стріляв у нього той, хто не погодився з новою політикою на селі.
     Після 8-ми класів Марійка пішла на ферму. Пізніше здобула середню освіту в місцевій школі, згодом закінчила Кам’янець-Подільське культосвітнє училище. Коли погодилася завідувати в Лисичому сільським клубом, мало хто вірив, що підуть у неї справи краще, ніж у попередників. А вона завела дружбу з учителями, учнями - усіма тими, хто любить пісню, жарт, кохається в слові. Таких знайшлося багато. І коли з її ініціативи гуртом підготували перший концерт, у залі було повнісінько людей!
     Невдовзі на базі клубної установки почали діяти хор, жіноча вокальна група, струнний оркестр. Було залучено самодіяльних аматорів сцени з Дідової Гори (довгі роки там із ентузіазмом завідувала клубом Раїса Кушніренко). «Розпалила таки Маруся вогник клубної роботи», - казали згодом у селі.
     Двадцять два роки – на культосвітній ниві. Всі ці літа Марія Троцюк була безмежно віддана справі: служила людям серцем і душею. А ще ця миловидна жінка – дуже ініціативна, хороший організатор, з односельцями завжди знаходила і знаходить спільну мову. Та й сама має гарні вокальні дані. Не раз у селі за народними звичаями організовували вечорниці, посиденьки. Традиційни- ми були «Голубі вогники», вшанування ветеранів, мітинги біля пам’ятників. Вдячна Марія Іванівна колишньому однокласнику і газетяру Михайлові Ільчуку: той складав сценарії культосвітніх заходів, які потім висвітлював у місцевих виданнях.
     Згодом прийшов успіх. Нагороджували М.І.Троцюк Почесними грамотами, вручали премії за невтомну роботу, творчий пошук, організаторські здібності. А ще ця жінка – справжня берегиня роду. Хороша сім’я у неї. Чоловік Іван Феодосійович трудився у колгоспі агрономом, виконував інші роботи. Охоче допомагав дружині в клубних справах, брав участь у художній самодіяльності. Нині він - на заслуженому відпочинку, нещодавно переніс важку операцію. Троє їхніх дітей успішно обрали дорогу в житті: Наталка – медик, Олена – педагог, Юрій несе службу в команді охоронців об’єктів ХАЕС, уНетішині. Підростають – на радість дідусеві і бабусі - шестеро внуків. А ще всі великі та малі Троцюки є аматорами сцени.
     Марія Іванівна підтримує тісні зв’язки із колишніми однокласниками, першою вчителькою Ганною Володимирівною Дорош, організовує зустрічі в школі. Подружжя Троцюків продовжує збирати матеріали, пов’язані з історією навколишніх сіл. У них вдома зберігаються десятки альбомів з фотографіями земляків, численні відеофільми. Серед них особливо пам’ятним є альбом «Дві сім’ї як одна доля», адже йдеться в ньому про родину Троцюків: Феодосія, Іванового батька, та трьох його братів - Каленика, Арсена і Степана, воїнів Великої Вітчизняної війни. Феодосій та Каленик тоді склали молоді голови на полі брані. Арсен і Степан повернулися воїнами-переможцями додому, а далі все своє життя трудилися у колгоспі на різних роботах (нині покійні).
     Якось Марія та Іван Троцюки «провідали» свого батька Феодосія, який спить вічним сном у братській могилі на Тернопільщині. На меморіальній плиті – сотні імен. Знайшли на ній прізвища двох земляків: Кіндрата Троцюка і Софрона Ковальчука, котрі воювали разом із Феодосієм Івановичем. Пригадали, це про них той писав у липні 1944 року в листі до дружини Параскеви – матері трьох малих синочків. Останній лист ще долетів до Лисичого…
     Анатолій ГАЛУС, с.Головлі.
     



  коментарі: 11

онук репресованого : Як би ж то було всіх комнезамівців повбивати на той час, може і не прийшлося б палити свічку скорботи за мільйонами померлих з голоду та репресованих. Діду Анатолій, що з літ то з розуму?  (написано 16.11.2012 в 08:31 з адреси:  178-31-124-91.pool.ukrtel.net)
онук вбитого бандерівцями : Тра було бандерівців повбивати а не цяцькатися з ними. Може й не втратили тоді б північно-східні територіїї.  (написано 16.11.2012 в 15:10 з адреси:  116-17-132-95.pool.ukrtel.net)
Бандерівець : А що помішало твоєму діду нас усіх повбивати? У вас же було все для цього - ГУЛАГи, НКВД-МГБ-КГБ, найсучасніша зброя - від маузерів до ракет, вовча лють, шакалинна підлість. Якби не бандерівці, то на своїх північно-східних територіях ти зараз би уподобився північнокорейському зомбі.
     Слава Україні! 
(написано 17.11.2012 в 21:10 з адреси:  59-143-124-91.pool.ukrtel.net)
Volya : Я коли це читаю то здається що наш народ дійсно приречений- просто страшно за майбутнє дітей та онуків- може дійсно -потрібно кудись виїжджати.   (написано 17.11.2012 в 21:34 з адреси:  205-209-92-178.pool.ukrtel.net)
Volya : Підтримую..............................................................................................................  (написано 17.11.2012 в 22:52 з адреси:  205-209-92-178.pool.ukrtel.net)
Бандерівець : АК-47, тобі б не цей нік слід було вибрати, а пастор, наприклад. Війна, шановний, іде. Вона і не закінчувалась. Поки Симоненко безкарно проповідує людиноненависницьку ідеологію, прикриваючись портретами леніні і сталіна, ця війна не на нашу користь. Тут або ти, або тебе. Он Віктор Андрійович з ворогами теж пастора наслідував, меморандуми підписував, нагороджував, сокиру війни закликав закопати і забути де вона закопана. І що? Поки не буде заборонено комуністичну ідеологію, поки окупанти засідатимуть у нашому парламенті і плюватимуть на нашу історію визвольної боротьби, доти ця війна триватиме. А на війні всяке буває. То не інститут благородних дівиць з галантними манерами. Я не хочу крові, борони Боже, але сотні тисяч прізвищ у розстрільних списках "органів" з фіолетовим штампиком "исполнено" не дають мені мовчати.
     Ця і подібні матеріали колишніх номенклатурників - пробний камінь у город байдужого хохла. Завтра Мальчучка витягне з шухляди партквитка, запихне туди свою маску щирої українки і друкуватиме мемуари комнезамівців, як вони героїчно забирали останню крихту хліба у 33-у, як розкуркулювали, як виявляли прихованих ворогів народу в 37-у.
     Не вртачаймо пильності. Слава Україні! 
(написано 18.11.2012 в 19:46 з адреси:  45-71-124-91.pool.ukrtel.net)
АК-47 : Я сам знаю Бандерівцю, який нік мені обирати. Стріляю відмінно і маю звання сержанта і посвідчення на дві воєнні спеціальності. Але ти не відповів на моє запитання, ще раз відтараторивши типову для прибічників ОУН-УПА промову. Крові типу не хочу, але б комунякам її пустив би. При цьому під комуняк списуються усі хто хоч щось СССР чи Радянський Армії позитивне побачить. Знаю, що не до вподоби такі історії, як от та що з моїм дядьком трапилася. Чорнить вона бач ореол святості, який начепили на вояків УПА. Твоє: А на війні всяке буває. То не інститут благородних дівиць з галантними манерами, це цинічний плювок у історію моєї родини, і ти хочеш щоб це збільшило мою лояльність до УПА та її прибічників? Примітивний ти видно чоловічок із купою напханих у голову Тягнибокових цитат. Мій дядько загинув не будучи військовим жодної армії. Він був 17-річним хлопцем, який втік з ешелону, яким везли його до Німеччини. Йшов з Рівненщині на Славутчину і наткнувся на табір "бандерівців", ті ділили майно, яке потягнули у которомусь селі і різали двох корів. невинного хлопчину, що уникнув фашистського полону вбили українські "патріоти-визволителі". За що?!!! Тому що МГБ їх ворог. А хлопец з селянської сім'ї тут дотчого?! Лють на ньому вімістили, злякалися за свої шкури, що буцімто видасть? Тотдля мене то не виправдання. Пішов на віну, то вмирай, а мирного юнака підло вбив, то й нема тобі прощення падлюко. Будь ти хоч сто разів патріотичний бандерівець. Їх здала одна з місцевих селянок, і правильно зробила, бо і я не визнаю ніколи у подібних підлих братовбивцях свідомих захисників рідногокраю від начебто окупаційного кадебістсько-сталінського режиму. Мій випадок є непоодиноким, тому я з Кличком згідний щодо його обережного ставлення до визнання УПА героями -визволителями.   (написано 18.11.2012 в 22:33 з адреси:  46.247.150.140)
АК-47 : З останніх речень прошу не робити висновкив про моє вподобання Сталіна і його режиму. Якраз навпаки, я всіляко його засуджую. Але ніколи не визнаю невинні жертви вояків УПА, яких було немало. І не треба красномовних речей про святу місію УПА. Вона далко не свята, хоч і була певною реакцією на кровавий режим Сталіна. Але вбивати мирних людей, навіть ще зовсім юних - злочин, якому немає прощення. Врахую Бандерівцю що життя людини зачасту дорожче будь яких патріотичних ідеологій. Мій дід дійшов до Берліна, і від його рукі полягли лише фашисти-окупанти, ось він для мене і є істинним зразком патріота і героя.   (написано 18.11.2012 в 22:48 з адреси:  46.247.150.140)
Бандерівець : АК-47, мені дуже шкода твого дядька, повір. Але зверни увагу, прості українські дядьки-бандерівці перестріли його не десь під Рязанню чи на Орловщині, а в Україні, на своїй рідній, але окупованій ворогом землі. Через того підлого і підступного ворога вони змушені були вести боротьбу та переховуватись не на теплій печі у власній хаті, а в холодному і голодному лісі, де на кожному кроці чатувала смерть. Погодься, гебістські лазутчики не йшли в ліс шукати повстанців при повному параді в галіфе і кашкетах з зіркою і кричати "гей, де ви там, я йду розвідати де ви є, щоб потім знищити вас", а маскувалися найчастіше під простих селян. Крім того, окрім лжезагонів НКВД під виглядом УПА також діяли просто різні банди, які іменували себе упівцями. (Читай книгу М.Руцького "Вони виборювали волю України", у якій він описує діяльність такого бандита-лжеупівця Сафата). Повторюю, мені шкода твого дядька рівно як і трагічної долі інших. Просто він опинився не в той час і не в тому місці. На жаль.
     Також прошу згадати фільм "Вінчання зі смертю", де на основі реальних подій показано як весілльний кортеж став випадковим свідком масовоїх страти енкаведистами своїх жертв у глухому лісі в роки репресій і також був страчений. Як небажані свідки.
     В тій же книзі М.Руцького і в наступній "Котел. З Гурбів до Славути. 1944р" на основі документальних свідчень очевидців описуються криваві розправи радянських партизан-одухівців над мирним населенням, над військовополоненими новобранцями УПА в Стриганах, які навіть не встигли взяти до рук зброю і здалися в обмін на гарантування життя. Бандерівці по пів життя відсиділи у тюрмах і таборах смерті. І хто мав кров на руках і не мав. Одиниці їх дожили до омріяної вільної України, де нині безкарно біснуються їхні кати-комуністи. Хіба про таку вільну Україну вони мріяли? За неї вмирали? Через те я не просто виступаю тут під ніком "Бандерівець", а є дійсним членом Всеукраїнського братства ветеранів ОУН-УПА ім. Романа Шухевича.
     P.S. Будучи солдатом строкової служби на території тодішньої ГСВГ кожну неділю чув на плацу про "подвиги" нашого контингенту: там напилися, там подебоширили, там обікрали камрадів, там набили їм морди, ще десь "під цим ділом" трахнули камрадок. На основі цього як можна німцям було нас характеризувати? Як рознузданих бандитів, окупантів? 
(написано 19.11.2012 в 21:03 з адреси:  30-99-124-91.pool.ukrtel.net)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

9 + 3 + 2 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с наступающим ДНЁМ ШОФЁРА!
Ни гвоздя ни жезла и удачи на дорогах!

***** 22-RUS *****

27.10.2017
tornode.torreactor.ml
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

сьогодні
День працівників суду

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6881
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


6 + 9 + 1 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік