Коментар до фото: здорові діди від свіжого лісового повітря коли в лісах сиділи в криївках...
Завантажується пошукова система...
de  :  Gol  ...
Іван Іванович  :  це дурня  ...
Куплю/продам:       Продається трактор ( дод...
Робота:       шукаю майстра з ремотну водонасосних станцій 0673...
Послуги:        Ремонт квартир офісів під ключ та косметичний...
     Многие лета Порошенку П.А и Гройсиану В.Б а также отцу реформ Яценюку А П.Их всех на 2 срок ...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця



інформери

Курс долара






 12.05.2012 ЯК ДОЛЯ ПРИВЕЛА В СЛАВУТУ…

Мешканець нашого міста О.Я.Олійник якось познайомив працівників Славутського історичного музею із змістом отриманої ним 10 років тому відповіді на запит адміністрації голови місцевого самоврядування Медвежегорського району Республіки Карелії такого змісту: «На ваш запит адміністрація повідомляє, що в кінці 1937 року і на початку 1938 року особлива трійка УНКВС Ленінградської області у складі начальника УНКВС Л.О.Заковського, його заступника Е.Гаріна і прокурора Ленінграда Позерна присудила до вищої міри покарання - розстрілу велику
     групу в'язнів Соловецького табору особливого призначення (СТОП).
     Засуджені були етаповані морем у м.Керч, звідти залізницею їх перевозили в Медвежегорськ, поміщали в слідчий ізолятор
     Біломор-Балтійського табору. Із СІЗО засуджені на автомобілях доставлялися до місця розстрілу, що знаходиться неподалік Медвежегорська. Кількість розстріляних з 9 жовтня 1937 року по 14 лютого 1938 року склала 1111 чоловік. На місці розстрілу, на 16-му км автошляху Медвежогорськ-Повенець у 1997 році облаштовано меморіальне кладовище «Сандармох», яке стало місцем паломництва всіх, кому дорога історична спадщина».
     Що ж спонукало Олександра Яковича звернутися до керівництва вказаного району Росії із запитом про відомий розстріл 1111 політичних в'язнів? Виявимося, що О.Я.Олійник в дитинстві жив саме в тих місцях і в той час, коли стався цей злочин. Про отриману відповідь він писав своєму брату Григорію: «Приводом для цього листа стала телевізійна програма про Карелію, зокрема, про Медвежегорськ, де наші батьки і ми з тобою до війни проживали в 5-ти км від міста в селищі Піндуші, перебуваючи в засланні під наглядом спецкомендатури НКВС. У програмі йшлося про те, як у, 1937-1938 роках із Соловецьких островів у Медвежегорськ були привезені 1111 політичних в'язнів і всіх до одного розстріляли. Тепер встановлено, що всі вони були розстріляні безневинно. Їх розстріляли за селищем Піндуші в лісі, де ми не раз збирали ягоди і гриби. Саме це спонукало мене написати тобі цього листа, а заодно згадати про важке дитинство нас, дітей «куркуля». Наші батьки і ми з ними були вислані в Карелію із хутора Сьомаківка поблизу села Княгинін Кам'янець-Подільського району лише за те, що наша мама, одна з найбідніших селянок на хуторі, одинадцята дитина в своїй родині, що проживала в маленькій глиняній хатині, не змогла зрозуміти ту жорстоку політику і віддати свій маленький клаптик («два шнурки» - так у сім'ї називали цей клаптик) землі в колгосп, боячись померти разом із нами голодною смертю. Ні я, ні ти нічого не знали про ті розстріли, хоч і приживали поруч.
     Батька за станом здоров'я на фронт не взяли, він працював на хлібопекарні, мама - в їдальні. У грудні 1941 року, щоб не потрапити під окупацію, наша сім'я з великими труднощами тікала - із Медвежегорська в Архангельську область. Чотири зимові місяці йшли ми тайгою по бездоріжжю до м.Каргополя, звідки нас, змучених голодом і холодом, привезли машинами до м.Няндома Архангельської області, а потім - далі в тайгу, на лісоповал в селищі Солюга.
     Серце від болю стискається від спогадів про воєнне наше дитинство. Пара житлових бараків, контора-їдальня, пекарня, а навколо – тайга, звірі. І голод, голод, голод... Ти, Гриша, часто бігав на конюшню, особливо зимою, щоб знайти біля коней хоч з десяток зернин вівса, які впали на землю, рився в кінському гною, шукаючи неперетравлені зерна того ж вівса. Їх промивали, перетирали і варили щось схоже на суп. В сіні шукали кінський щавель. Одного разу ми з тобою порізали березове поліно, набрали тирси, перемішали її із своїми хлібними пайками, і мама пекла млинці.
     (У неповних 15 років Олександр Якович став працювати вантажником на лісоповалі, потім був швецем в промартілі, ремонтував валянки для армії – Авт.).
     Коли я працював в швацькій майстерні, один робітник порізав старі шкіряні черевики і ремінці на маленькі шматочки, зварив їх – і ми всі пообідали. Через тиждень він помер від голоду. А ще пам'ятаю, як наша мама якось зловила мишу і спекла її на плиті. Викопували з ям, варили і їли здохлу конину».
     2 травня 1944 року Олександр Якович випадково довідався від однолітка, що через день в Україну відправляється відбудовний поїзд №501, який стояв у тайзі за 30км від Няндома. Це підприємство заготовляло лісоматеріали для відновлення зруйнованих війною залізничних мостів та паровозно-вагонних депо. Прагнучи за всяку ціну потрапити на рідну землю, юнак протягом доби пішки через тайгу і на попутному транспорті здолав більше 80км, усіма правдами і неправдами отримав копію свідоцтва про народження й встиг до відправлення потяга!
     Завод був у дорозі місяць, поки не зупинився біля ДОКу в Славуті. Місяць понад 300 робітників жили у вагонах, в окремих із них розміщалися пекарня, їдальня, баня, контора. Пізніше поселилися у будинку відпочинку на березі Горині, колишньому кумисолікувальному закладі. Спочатку побудували цех, потім виготовляли щити для спорудження житла німцям, які знаходилися в Славутському таборі військовополонених, для потреб фронту виготовляли табуретки, стільці тощо.
     Олександр Якович ще в Архангельській області встиг пройти курс всеобучу підготовки військовозобов'язаних, а тому із заводу був відряджений у групу конвоїрів, які супроводжували полонених німців із табору в провулку Шевченка до заводу. Після закінчення війни спочатку батько, а пізніше мати і брат Олександра Яковича різними шляхами дісталися з Архангельської області на Хмельниччину. Сам О.Я.Олійник у 1948 році був призваний в армію, згодом одружився й остаточно оселився в Славуті.
     Олександр Якович Олійник завжди брав активну участь у громадському житті міста, цікавиться його історією, часто друкує у місцевих газетах аналітичні статті на різноманітну тематику. Він був ініціатором прокладання водогону і водовідведення, а також газифікації будинків на вул.Гвардійській, за що вдячні люди.
     Життєвий шлях О.Я.Олійника виявився досить непростим. Його важкі дитинство та юність варті того, щоб про це довідалися жителі міста, де майже 70 років він мешкає з родиною.
     С. Ковальчук, директор Славутського історичного музею.



  коментарі: 0



Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

1 + 6 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с наступающим ДНЁМ ШОФЁРА!
Ни гвоздя ни жезла и удачи на дорогах!

***** 22-RUS *****

27.10.2017
tornode.torreactor.ml
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

сьогодні
День працівників суду

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6881
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


5 + 1 + 4 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік