Коментар до фото: ....
Завантажується пошукова система...
Tutor  :  Стьопа! Пішов би ти у сраку, СамоДрочівський мудак. Стараєшся для спонсора твоєї пархатої партійки, пана жидюри Коломойського. Шоб той жидюра наші ліси поприбир  ...
Skrumex  :  Жаль , очень жаль!  ...
Куплю/продам:       продам хату з земельною ...
Робота:       Пропоную роботу для зварювальника,коваля виготовле...
Послуги:       Виготовляємо ковані вироби брами ,решітки,огоро...
      Всё по ЖКХ:
     http://dengi.ua/tarif/295388-Onlajn-konferencija-s-eks-ministrom-ZhKH-Alekseem-Kucherenko
...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця




border=0

інформери

Курс долара






 12.03.2012 СКРЕСАЛА КРИГА АБО ПРОВАЛЕНИЙ ІСПИТ

«Я другой такой страны не знаю
     где так вольно дышит человек»
     
     Після довгих вагань, зважаючи на сьогоднішню антиукраїнську істерію та неабияку активність пресловутої «п’ятої колони», свої враження від часів диктатури якої я тут наведу, змушують мене приступити до написання цієї статті-сповіді.
     
     Кожен нескладений екзамен, від шкільного й до життєвого, залишає в душі якийсь неприємний осад, дискомфорт, вкотре нагадує про деякі втрачені можливості, що називається – муляє на душі. Мій же один нескладений життєвий іспит, навпаки приносить мені відчуття неабиякого задоволення, поваги до самого себе. А може це якраз і є успішно складений екзамен? Дивлячись з якої точки зору його сприймати. Але про все по-порядку. Для цього дозволю собі повернути читача у далекі роки свого раннього шкільного дитинства, коли у моєму селі підсліпуватий чорно-білий телевізор з одним телеканалом був чи не один-єдиний і то не на кожну сільську вулицю. Не те що зараз, по одному на кімнату, на кожного члена сім’ї, аби не сваритись кому яку передачу дивитися, і обов’язково на кухні. Для господині. Не рахуючи комп’ютера. А тоді довгими зимовими вечорами збирались у якійсь хаті рідня, чи сусіди і коротали час у спогадах, хто як кому приходиться у родинних стосунках аж до сьомого коліна, що кому довелося пережити на віку. Я дуже любив такі вечори, любив слухати оповіді дорослих, примостившись десь у закутку після виконаних шкільних завдань. Вони, ті розповіді, багато в чому різнились від шкільної програми. Іноді моя цікавість не витримувала чогось незнайомого і я запитував: « А що таке «виселки?», - або, – «Що таке «хапун?», «Хто такі сексоти»?
     - От г…но мале, - незлостиво похоплювались старші, - ти диви, воно не спить, а слухає, рота роззявило. А ну марш в ліжко! А на ранок мама, проводжаючи мене в школу, натруженою теплою долонею гладила мене по голові та просила нікому не розказувати про що гомоніли сусіди вечором. Щоб не дізнались ті самі «сексоти» і не «пришили політики». Тоді-то, в другій половині шестидесятих, незрозуміле для мене слово «сексот» надовго закарбувалось у пам’яті і асоціювалось з чимсь таким, чого треба боятися і всіляко остерігатися…
     Проходили роки, я закінчив школу, здобув робітничу професію, відслужив два роки у війську, одружився, працював за спеціальністю на одному зі славутських заводів. Був закоханий у свою професію, постійно вносив і втілював в життя якісь рацпропозиції для полегшення важкої праці робітників, підвищення ефективності та безпеки виробництва. Може тому мене і «помітили» та «вступили» в ленінську партію. А раз так, то й вирішили десь там в партійних кулуарах що я вже «визрів» стати тим самим страшним і осоружним для мене ще з малосвідомого дитинства «сексотом» – таємним співробітником радянських спецслужб (у російськомовній транскрипції). Але про все по порядку.
     Працював разом зі мною мій колега по роботі Василь Домкович Поліщук з Крупця (нині, на жаль, покійний), набагато старший від мене, набагато мудріший в життєвих і професійних аспектах. Багато чому я навчився від нього за роки спільної праці, за що і понині вдячний. А ще мав чоловік веселу вдачу, відмінне почуття гумору і, що називається, за словом у кишеню не ліз, говорив завжди те, що думав, незважаючи на персоналії та їхні регалії. Об’єктом його влучних анекдотів, окрім сороміцьких, якось так само по-собі ставали переважно радянські генсеки та недолуга політика правлячої партії, про що пересічні громадяни на той час говорили (правда, пошепки) на власній кухні і без зайвих свідків. Навіть якось керівник підприємства в ході суто виробничих стосунків декілька разів, ніби ненароком, запитував мене, що ж там такого Вася на партію каже? Віднікуючись, я спочатку на те не звертав уваги, аж доки мене, теж ніби випадково, директор попрохав підійти в одну солідну грізну й таємничу установу, абревіатуру якої на той час вимовляли з острахом, в суто моїх робітничих професійних питаннях. Невже я такий великий спеціаліст, що ця грізна контора не може без мене обійтися, і що, я єдиний на все місто? – думав я собі. Ох, не спроста це, - заповзав в душу якийсь холодок. Проте, на диво, усунувши дрібні неполадки в тій установі, нічого такого особливого не відбулося, - чемні й привітні люди, як прийнято говорити – в цивільному, запитали щось ні про що, та й по-всьому. Я вже було став забувати про цей епізод, подумки кепкуючи зі своїх переживань, аж поки десь через кілька місяців під самісінький кінець робочого тижня мене не покликали до директора. Річ звична. У важливих і невідкладних виробничих питаннях моєї професії той завжди волів мати справу зі мною, оминаючи моїх безпосередніх начальників. Але на цей раз у кабінеті сидів якийсь незнайомий чоловік. Більше того, при моїй появі, відрекомендувавши мене, директор… вийшов, залишивши мене один-на-один з незнайомцем.
     Далі все відбувалось ніби не зі мною, ніби з далекого дитинства повернулись всі тодішні страхи і осоружне слово «сек-сот», «сек-сот» важким молотом щораз сильніше гупало в скроні. Тільки на цей раз «сексотом» робили мене. Незнайомець, який виявився співробітником утаємниченої грізної абревіатури, виявляючи до мене, як до новоспеченого члена КПРС, неабияку довіру, розпитував все про мого напарника Василя Домковича. Головним чином, що той каже на… партію, ніби саме від того залежала безпека всієї країни – Союзу РСР. Не потрібно було бути «семи п’ядей в лобі», щоб не здогадатись, що в подібній «розробці», напевно, був і я, як безпосередній напарник по роботі «підозрілого неблагонадійного об’єкта» - простого працьовитого дядька з українського села. Сучасній молоді, на щастя, не зрозуміти, про що пише автор цього оповідання і чого він так злякався незнайомого візитера. Ну і нехай вона ніколи не опиниться в подібній ситуації і не зрозуміє мене, а я ж розповідатиму далі. Порадивши наостанок… задавати моєму напарнику певні провокаційні питання, співробітник грізної абревіатури написав на аркушику з блокнота кілька телефонних номерів, за якими я мав доповідати йому результати своєї «роботи» і вручив їх мені.
     Наступні вихідні стали для мене справжнім кошмаром, я не міг ні їсти, ні спати, складений вчетверо блокнотний аркуш з телефонними номерами навіть на віддалі обпікав душу, нагадуючи, що це не дурний сон, а невблаганна дійсність. Я вперше зіткнувся з тим, про що неодноразово чув і що ненавидів ще з далекого дитинства. Я вкотре картав себе за слабкодуху згоду вступити в ту ленінську партію і… проклинав її. За її догмами я мав сліпо підкоритись якомусь незнайомцю, котрого вперше в житті бачив і доносити на свого товариша по роботі, якого давно і добре знаю, від якого набирався життєвої мудрості і професійного досвіду. А поряд же працювали людці, які убогість власної душі сповна компенсували її продажністю. Що вони встигли наплести про мене і Василя Домковича?
     Все ближче підходив той понеділок, за яким я мав продати душу. Як «здавати» людину і дивитись їй в очі? Як почуватися в ролі Іуди? Як, зрештою, дивитися в очі батькам, що їхній син став тим самим осоружним «сексотом»? І чим ближче він підходив, той понеділок, тим більшою була моя впевненість, що цей іспит грізної утаємниченої абревіатури я не витримаю, але від того… ставало легше на душі. Будь що буде, але я маю скласти інший іспит, після котрого спокійно дивитимусь у дзеркало і у мене не виникне бажання плюнути у своє відображення. Отож, прийшовши на роботу, я першим ділом розказав колезі з якого приводу мене в п’ятницю викликали до директора і хто ним цікавився. А щоб у того не виникало сумніву – на дрібні клаптики порвав перед ним той злощасний блокнотний аркушик, якого так і не розкривав. Червонясте від природи обличчя Василя Домковича якось так разом зблідло, мов крейда і, викуривши одна за одною кілька цигарок підряд, він лише промовив у своєму звичному стилі:
     - Я, Андрей, як матиму щось таке сказати, то краще п…ну.
     Забігаючи дещо наперед, зазначу, що мені потім не раз доводилось тихенько смикати Домковича за рукав і нагадувати: «Краще п…ть». А несподіваного візитера з грізної абревіатури я тільки раз потому бачив у його конторі, куди через кілька місяців на прохання директора вдруге і востаннє завітав у суто виробничих справах.
     - Ми з вами десь зустрічались, - здалеку почав він, натякаючи на «завислі» стосунки і так та не розпочате співробітництво.
     - Може і зустрічались, не пам’ятаю, - прикинувся я дурником, збираючи інструмент і прощаючись. Проте попереднього страху, закладеного ще на генетичному рівні, у мене вже не було. На моє щастя і мій порятунок надворі уже скресала потужна крига тоталітарного радянського режиму, уже в живому ланцюгу десятків тисяч рук, символізуючи Соборність України, з’єднались Львів та Київ, відійшла у небуття пресловута 6-а конституційна стаття про керівну роль компартії. Як весняне сонце невблаганно будить промерзлу землю, виявляючи на ній присипане товстим шаром снігу сміття, так спливли назовні страшні злочини направляючої і керівної ленінської партії – терор, репресії, голодомори. «Совкову» свідомість будили інші чинники, символи й абревіатури – товариство «Просвіта», «самвидави» дисидентів-шестидесятників, РУХ, ОУН-УПА, Володимирський тризуб та українські національні кольори: червоно-чорний повстанський та жовто-блакитний державний. З «совкового» ж небуття у всій своїй величі, благородстві і самопожертві постали легендарні героїчні постаті борців за волю й незалежність України, мучеників радянських катівень. Мій партійний квиток, як сатанинський мандат, зі словами: «Вибачте, нам не по дорозі» - уже давно покладений на стіл тому, з чиєї подачі він мені був виданий…
     Пройде ще зовсім небагато часу, і озброєна «до зубів» найновішими видами зброї імперія страху та лицемірства, незважаючи на вседозволену діяльність різних утаємничених абревіатур, репне, мов гнилий гарбуз, розсиплеться, мов Колосс на глиняних ногах, навіть без пострілу паршивенької трьохлінійки. Дихалось легше. Крига скресала.
     
     Андрій ЩУРИК м.Славута
     


Розміщено:
Ігор  
+380972586091   slavuta3000@ukr.net


  коментарі: 7

Українець : Так, Андрій склав свій іспит успішно, тобто по-українськи, з притаманною нашій нації хитринкою («Українець народився – Єврей заплакав» - нар.приказка). Іншими словами, Андрій просто обдурив ту систему, яка зламала не одне людське життя («Розумний в гору не піде, розумний гору – обійде» - нар.приказка).  (написано 12.03.2012 в 15:18 з адреси:  176.8.15.30)
Українець : Це ви пан, aloz такий сміливий бо в УПА воювали та із самим Бандерою в концтаборі сиділи? Як же ви вижили, герою наш?!  (написано 13.03.2012 в 08:55 з адреси:  176.8.15.30)
Олександр : Молодець, Андрій! Екзамен - здав!  (написано 15.03.2012 в 22:13 з адреси:  46.247.158.142)
 :   (написано 19.04.2012 в 05:38 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 08.05.2012 в 07:43 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 26.05.2012 в 05:20 з адреси:  h131-156.meta.ua)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

9 + 1 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с Днем рыбака!
Счастья, здоровья, благополучия!
И ни хвоста, ни чешуи!

***** 22-RUS *****

09.07.2017
host-46-241-58-26.bbcustomer.zsttk.net
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6858
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


4 + 1 + 2 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік