Коментар до фото: здорові діди від свіжого лісового повітря коли в лісах сиділи в криївках...
Завантажується пошукова система...
de  :  Gol  ...
Іван Іванович  :  це дурня  ...
Куплю/продам:       Продається трактор ( дод...
Робота:       шукаю майстра з ремотну водонасосних станцій 0673...
Послуги:        Ремонт квартир офісів під ключ та косметичний...
     ...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця



інформери

Курс долара






 25.02.2012 В ОБСТАНОВЦІ СУВОРОЇ ТАЄМНИЧОСТІ

43 ракетна армія була західним ракетним форпостом СРСР. До її складу входили ракетні дивізії на території України: 19 (м.Хмельницький); 37 (м.Луцьк, до котрої входив 615-й ракетний полк, в якому служив М.І.Сорокін); 44 – (м.Коломия Івано-Франківської області); 42 (м.Ромни на Сумщині); 46 (м.Первомайськ Миколаївської області); 50 (м.Білі Коровичі Житомирської області). Крім того, три дивізії цієї армії дислокувалась в Білорусі, й одна – в Росії. У часи «карибської кризи» з частин 43-ї армії була сформована й відправлена у режимі надзвичайної секретності на Кубу 51 ракетна дивізія. Саме її ракетами й загрожував звідти Америці СРСР у 1962 році.
     В 1991 році, в зв’язку з виконанням Україною взятих зобов’язань за міжнародними договорами відносно ліквідації наших стратегічних видів наступальних озброєнь, за наказом Міністерства оборони України всі бойові позиції полку під наглядом військових спеціалістів США були підірвані, а ракети, вивезені в м.Сарни Рівненської області, демонтовані. Згодом, у 1992 році, 615 ракетний полк припинив своє існування.
     
     Що знають славутчани про специфічну військову службу, яку ще не так давно несли в славутських лісах ракетники? Ми вирішили з нагоди Дня захисника Вітчизни зустрітися з ветераном Михайлом Івановичем СОРОКІНИМ і відкрити завісу таємничості над цією раніше забороненою темою. Адже він із 1959 по 1983 роки проходив військову службу в Славутському 615-у полку ракетних військ стратегічного призначення і бачив, як кажуть, ракети впритул...
     Які ж дороги привели Михайла Івановича на Славутчину? Народився він у 1936 році в м.Люботин Харківської області в сім’ї залізничника. Під час Великої Вітчизняної війни втратив батьків, тому його дитинство проходило під опікою старшого брата Олександра. До призову на строкову армійську службу Михайло працював на Харківському заводі «Світло шахтаря». А як пішов в армію, у 1955 році був направлений в зенітно-артилерійський полк, що дислокувався в Німеччині. Військова служба, як мовиться, припала до душі молодому солдату, котрий вирішив пов’язати своє життя з армією, ставши кадровим офіцером. Тому в 1956 році він вступає на навчання до Чернівецького загальновійськового училища. Через рік училище розформували, а його курсантам запропонували продовжити навчання у Львівському загальновійськовому командному училищі, котре М.І.Сорокін закінчив із відзнакою, отримавши звання лейтенанта. Коли молодий офіцер потрапив служити до нашої Славути, на той час якраз припало масове формування ракетних військ...
     615-ий полк складався з двох дивізіонів – перший був розташований неподалік від сіл Комарівка та Сільце (останнє затоплене в зв’язку з будівництвом ставка-охолоджувача Хмельницької АЕС), другий – під Хоровицею. На озброєнні полку тоді були рідкопаливні ракети класу «земля-земля» типу 8К63, або (за класифікацією НАТО) – СС-4. Дальність їх польоту – 2тис.км. Отже, закінчивши тримісячні курси перепідготовки за спеціальністю «підйомно-транспортне обладнання та наведення ракет», лейтенант Михайло Сорокін був призначений на посаду старшого техніка зі стикування головних частин із корпусом ракети у стартову батарею першого ракетного дивізіону.
     Ось так розпочалася надзвичайно відповідальна, нелегка й напружена офіцерська служба нашого героя.
     - Вона тривала в режимі суворої таємниці, - згадує тепер він. - З метою дезінформації іноземних спецслужб за легендою наш ракетний полк вважався майстернями з ремонту автомобільної техніки, а його військовослужбовці носили в петлицях емблеми автомобільних військ. Уже пізніше ці емблеми було замінено на артилерійські. Обидва підрозділи перебували під посиленою караульною охороною, а їхні території за периметром були обнесені металевою сіткою, крізь яку проходив електрострум напругою 380 вольт, - смертельної для всього живого.
     Слухаю Михайла Івановича і захоплююся його розповіддю:
     - Служба була наскільки важкою, настільки й цікавою, - каже він. - Вимагала постійного підвищення теоретичних знань, удосконалення бойової майстерності. Тому всі військовослужбовці – від солдата до командира - постійно самовдосконалювалися. Розклад занять неухильно дотримувався. Солдати й сержанти строкової служби, як правило, мали середню спеціальну освіту, а всі військовослужбовці, перед тим, як потрапити у наші режимні війська, проходили суворий відбір і спецперевірку.
     Виявляється, що солдати та сержанти до того, як приступити до самостійної роботи з бойовою технікою, мали здати залік із теорії та практики, техніки безпеки обслуговування ракетних комплексів, адже все електрообладнання було під напругою у 380 вольт, а також під час проведення робіт із вантажем (кожна з ракет мала довжину 22 метри та важила понад 40 тонн). Та найбільш небезпечними були роботи з компонентами рідкого ракетного палива. Спеціалістів такого профілю готувалося мало. Управляти процесом заправки бойових ракет навчали тільки в Одинцово, до того ж, у дуже обмеженій чисельності. Саме вони відігравали головну «скрипку» під час заправки ракет паливом. Називається воно гептил. Найбільша ж його небезпека полягала в тому, що воно було агресивною речовиною, тобто, отрутою першої категорії. Одного вдиху її випарів для людини достатньо, аби отримати смертельну дозу. Проте, незважаючи на цю обставину, за всі роки існування дивізіону тут під час проведення подібних операцій не було допущено жодної надзвичайної події із загибеллю людей. Цим особливо гордиться М.І.Сорокін.
     - Ракети, котрі ми обслуговували, - а їх у кожному з обох наших дивізіонів на бойовому чергуванні перебувало по 8 одиниць, - були оснащені як звичайними, так і ядерними боєзарядами, й націлені на ті країни Західної Європи, де перебувала ядерна зброя. Але наші бойові розрахунки не знали, на які саме географічні пункти були націлені наші ракети, - це не входило до нашої компетенції. Таких полків, як наш, у складі 43-ї ракетної армії, штаб якої перебував у Вінниці, було 25, ділиться колишніми військовими таємницями ветеран.
     Отже, завдяки напруженій праці, високій особистій відповідальності М.І.Сорокін у перші роки служби став висококласним спеціалістом – йому в числі перших кваліфікаційною комісією дивізії присвоїли спочатку другий, потім – перший клас, а згодом – вищу кваліфікацію «майстер», завдяки чому він щомісяця отримував доплату по 20 карбованців до зарплати. Свою високу майстерність Михайло Іванович тричі успішно підтверджував, беручи безпосередню участь в пусках ракет – на державному ракетному полігоні «Капустин Яр» (Астраханська область, Росія).
     Перебуваючи позаштатним інструктором полку та дивізії у складі стартових відділень, Михайло Іванович передавав свій досвід молодим офіцерам. Його портрети, як кращого офіцера частини, майстра своєї справи, красувалися на Дошці пошани у гарнізонному будинку офіцерів та військового підрозділу, де він служив.
     У грудні 1983 року гвардії майор М.І.Сорокін звільнився в запас із правом носіння військової форми. Але відпочивав від армійських клопотів всього місяць – йому було запропоновано посаду старшого помічника начальника 2-го відділення Славутського райвійськкомату. Багатий армійський досвід цієї мужньої людини сприяв забезпеченню високого рівня організації та проведення у навчальних закладах міста і району допризовної підготовки шкільної молоді, її готовності до служби в армії, вступу в суворовські та вищі військові училища. І лише в 1997 році ветеран Збройних сил був звільнений із військкомату за віком.
     Але Михайло Іванович і надалі бере активну участь у громадському житті нашого міста – є членом президії ради ветеранів, активно популяризує героїзм учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні - фронтовиків-славутчан. Ставши громадським кореспондентом редакції газети «Трудівник Полісся» (що нам особливо приємно!), Михайло Іванович, починаючи з 2009 року, опублікував на її шпальтах більше 30 розповідей про військовий шлях наших земляків, і став переможцем творчого конкурсу, оголошеного «Трудівником» у 2010 році в честь 65-ї річниці Великої Перемоги. Його нагороджено Почесною грамотою редакції «Трудівника Полісся» з нагоди 90-річчя газети, а також грамотами ради ветеранів міста та міської ради – за активну участь у діяльності ветеранської організації та громадському житті міста.
     Одне слово, Михайло Іванович Сорокін і надалі залишається в строю, слугуючи прикладом для наслідування як для молоді, так і для людей старшого віку. Тож побажаємо йому, а в його особі – всім ветеранам військової служби, воїнам запасу і у відставці, й тим, хто сьогодні зі зброєю в руках стоїть на сторожі Незалежності та суверенітету нашої держави, - здоров’я, великого особистого щастя, а головне - мирного неба над головою.
     Олександр ДЕЙКАЛЮК.


  коментарі: 7

Українець - 2 : Я, український націоналіст, особисто знаю цього дядька і... поважаю.  (написано 25.02.2012 в 21:03 з адреси:  44-195-124-91.pool.ukrtel.net)
 :   (написано 06.04.2012 в 23:36 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 07.04.2012 в 00:20 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 11.05.2012 в 15:09 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 11.05.2012 в 20:31 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 25.05.2012 в 06:25 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 20.06.2012 в 06:52 з адреси:  h131-156.meta.ua)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

7 + 5 + 2 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с наступающим ДНЁМ ШОФЁРА!
Ни гвоздя ни жезла и удачи на дорогах!

***** 22-RUS *****

27.10.2017
tornode.torreactor.ml
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

сьогодні
День сухопутних військ України

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6881
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


9 + 1 + 6 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік