Коментар до фото: ....
Завантажується пошукова система...
Tutor  :  Стьопа! Пішов би ти у сраку, СамоДрочівський мудак. Стараєшся для спонсора твоєї пархатої партійки, пана жидюри Коломойського. Шоб той жидюра наші ліси поприбир  ...
Skrumex  :  Жаль , очень жаль!  ...
Куплю/продам:       Зніму квартиру з меблями...
Робота:       Пропоную роботу для зварювальника,ковалят097214882...
Послуги:       САМОЗАХИСТ ДЛЯ ЖІНОК
   &nbs...
     Зніму квартиру з меблями.
     Тел. 097 78 75 301
...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця




border=0

інформери

Курс долара






 13.01.2012 СУВОРИЙ ВИРОК

С тояла пізня і холодна осінь 1930 року. Остання підвода з навантаженим добром виїжджала з подвір'я Якова, а розхвильована Явдоха міцно притискала до грудей піврічного синочка Іванка, ошубканого у стару ряднину. Трійня малолітніх дівчаток, наче голубенята, тулилися до неї на осиротілому подвір'ї… Яків, її чоловік, у тяжкій задумі лежав на тапчані у коморі напівзруйнованої хати: після довгих вагань активісти вирішили її залишити під житло для сім'ї, а весь найкращий лісоматеріал забрали у колгосп для будівництва контори.
     Явдоха була малограмотною, але по складах таки прочитала слова, наспіх написані кимось із непрошених гостей крейдою на старому паркані. «Куркулеві Рибаку амінь».
     - О Боже, розграбували господарство, ще й накликають смерть на чоловіка! - плакала і бідкалась нещасна жінка.
     Рибак - то була кличка Якова, що міцно прилипла до нього за вміння рибалити. Справдилися пророкування активістів: невдовзі з туги та злигоднів він тяжко захворів і помер, так і не встигнувши написати заяву про добровільний вступ до колгоспу. Явдоха, залишившись наодинці зі своїм горем і маленькими діточками, найбільше переживала за Іванка. «Зосталися без хати і засобів на існування, - свердлила голову думка. - Дівчата більшенькі, то, може, ще якось з ними виживемо, а цей малюк загине». З допомогою сусідів і добрих людей обладнала комору під житлову кімнату. А тут настали справжні холоди. Сяк-так пропалювали плиту дровами, варили дрібну картоплю...
     - Шкода маленького, - потай від діточок плакала Явдоха. А тут ще відчула, що у грудях зовсім пропало материнське молоко. Якось увечері визріла у неї думка віддати Іванка своїм кумам Горпині і Гнатові у сусіднє село. Ті жили не зовсім заможно, але мали живність, бо своєчасно вступили до колгоспу, і їх обминула руйнівна сила колективізації.
     Розповіла про задуми своїм донькам, і ті, трохи поплакавши, погодилися віддати братика на виховання, аби не загинув. Горпині і Гнату не послав Бог власних дітей, проте мали вони щирі серця і з радістю прийняли малюка у свою сім'ю. Іванко ж, коли йому минув рочок, свою хрещену почав називати мамою, а рідну матір - тіткою. Не сердилась на нього за це Явдоха, лише кожний раз, коли поверталася від кумів, якийсь невгамовний біль краяв серце.
     - Мамо, чого ви так часто плачете? - заспокоювали діти. - Ви ж бачите, які добрі наші родичі: доглядають Іванка і чим можуть, допомагають нам.
     Кмітливим і розумним ріс хлопчинка. Його любили всі сусіди, от тільки коли став більшеньким, мимохіть цікавилися, до кого лежить його серце. «До тата, мами, тьоті Явдохи і її дівчаток», - щебетав малюк.
     Швидкою рікою збігали роки, Іванка віддали до школи. Він дуже добре вчився, і рідні навіть не запримітили, як успішно здобув атестат про середню освіту. Немов птахи, розлетілися в цей час Явдошині доньки, навіть найменша Світлана у голодному 1947-му вийшла заміж за молодого лейтенанта і разом з ним виїхала на місце служби аж у Примор'я. Нестерпно, голодно і самотньо стало жити Явдосі у хаті-коморі, тож вона стала нагадувати кумам, аби Іванка якось повернути до себе. Він на той час працював у колгоспі і встиг заочно вступити у юридичний інститут.
     І ось за обіднім столом зібралися дві родини не знаючи, з чого почати розмову. Довелося, як на сповіді, розповісти Іванкові всю святу правду. Хоч який він був терплячий, але попросився вийти надвір, щоб вгамувати душевний біль. З того часу юнак вирішив, що має дві рідні мами.
     Під час служби в армії Іван продовжував своє заочне навчання в інституті. Невдовзі після демобілізації успішно склав державні екзамени, і молодому спеціалістові вручили диплом юриста. Спершу не думав працювати у своєму районі, але, трохи повагавшись, дав згоду. Через деякий час його обрали суддею. Нелегкі то були часи для правознавців. Голодні роки примушували людей боротися за виживання, а закони були жорстокими.
     В один із липневих вечорів хтось зателефонував молодому судді, що його нерідна мати Горпина попалася «на гарячому»: несла додому із колгоспного поля півмішка назбираних колосків і 7 кілограмів зерна. Скільки не благала і не доводила, що зерно пом'яла із колосся, ніхто їй не повірив. Іван Якович особисто просив прокурора якось «зам'яти» цю кримінальну справу, але сподівання на це залишилися марними.
     Коли матеріали справи, після проведеного слідства, із прокуратури надійшли до суду, Іван все старався відкласти її розгляд на майбутні тижні й місяці. Але якось пролунав телефонний дзвінок. Суддя поспішно взяв трубку й почув знайомий голос партійного лідера: «Шановний Іване Яковичу, ви ще довго будете утримувать на волі розкрадачів народного добра?!» У відповідь не зміг сказати ні слова. Наче щось обірвалося всередині, підкошувалися ноги. Налив у склянку із графіна холодної води і випив її за одним подихом…
     Через декілька днів відбувся судовий процес. Суддя зачитувати вирок відмовився: це зробили інші працівники суду. Іван закрився у своєму кабінеті й сів за письмовий стіл. Нестерпно боліла голова, шуміло у вухах. Усім своїм єством він відчув, як розриває серце невимовний жаль, - на настільник впали скупі чоловічі сльози. Колеги по роботі все зрозуміли: ніхто не посмів турбувати його у ці тяжкі хвилини.
     ...Товарняк із невеличкої поліської станції холодним березневим ранком відправлявся на схід. Напружуючись, чмихав паровоз і випускав під колеса білу пару. Наче у калейдоскопі, у Горпининих думках горталися нелегкі сторінки житія. Вона ніяк не могла зрозуміти, як найближча і найдорожча для неї людина - син (хоч і прийомний), зміг так немилосердно її покарати?!
     Вагон був нашпигований людьми, як бочка оселедцями: якраз везли в'язнів на схід із західних областей України, покараних за націоналістичну діяльність. Відчувалися вологість і нестерпний затхлий запах. Ледве допхавшись до заґратованого віконця, плакала й прощалася з рідним краєм на довгих 7 років і Горпина. Трохи відлягло від серця, коли добачила на пероні свого Гната та Іванка. Воєнізована охорона до вагонів нікого близько не підпускала. Гукала до них: «Не забувайте, я вам буду писати!». Але голос заглушив верескливий звук, схожий на сирену…
     Паровозні, фабричні і заводські гудки протягом п'яти хвилин сумлінно віддавали данину пам'яті світочу світлого майбутнього, а в цей же час сильний бас Левітана уже не вперше по радіо сповіщав світові про смерть вождя всіх народів - товариша Сталіна.
     Володимир ПОЛІЩУК, с.Стригани.
     


  коментарі: 6

 :   (написано 10.02.2012 в 23:57 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 24.03.2012 в 17:46 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 06.04.2012 в 23:00 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 11.05.2012 в 18:15 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 12.05.2012 в 05:10 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 26.05.2012 в 06:46 з адреси:  h131-156.meta.ua)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

5 + 9 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с Днем рыбака!
Счастья, здоровья, благополучия!
И ни хвоста, ни чешуи!

***** 22-RUS *****

09.07.2017
host-46-241-58-26.bbcustomer.zsttk.net
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6860
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


5 + 1 + 9 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік