Коментар до фото: ....
Завантажується пошукова система...
Tutor  :  Стьопа! Пішов би ти у сраку, СамоДрочівський мудак. Стараєшся для спонсора твоєї пархатої партійки, пана жидюри Коломойського. Шоб той жидюра наші ліси поприбир  ...
Skrumex  :  Жаль , очень жаль!  ...
Куплю/продам:       продам хату з земельною ...
Робота:       Пропоную роботу для зварювальника,коваля виготовле...
Послуги:       Виготовляємо ковані вироби брами ,решітки,огоро...
      Всё по ЖКХ:
     http://dengi.ua/tarif/295388-Onlajn-konferencija-s-eks-ministrom-ZhKH-Alekseem-Kucherenko
...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця




border=0

інформери

Курс долара






 09.10.2011 ТВОРИ ДОБРО!

«Люди! Я любив вас!» Ці слова сказав напередодні страти видатний чехословацький журналіст, літературний і театральний критик-публі- цист Юліус Фучик. «Люди! Я люблю вас!» - хочу сказати я ще при житті всім добрим людям, які зустрічались на моєму життєвому шляху. Бо добрих людей об’єднує одне – це щире бажання допомогти ближнім, творити добро.
     Сьогодні я розповідатиму про зовсім чужих, незнайомих людей, з якими зустрічалась в Ганнополі і які залишили дуже гарні й приємні спогади в моїй пам’яті.
     У сім відомо, що переїзд, чи переселення з однієї квартири в іншу потребує багато сил і фізичних, і душевних. Це дуже велике навантаження і на нервову систему. А переїзд з однієї країни в іншу потребує таких затрат вдесятеро більше. Як не хотілося зриватися з місця, де прожито багато років, як було страшно розпочинати життя на новому місці. Я дуже довго не могла зважитися на цей крок. Розум говорив, що це відбудеться, неминуче відбудеться. А серце… Серце ніяк не хотіло з цим змиритись. Але ж під тиском обставин це сталося. І зразу ж виникло безліч питань, на які потрібно було шукати відповідь. Зразу постало немало проблем, і для вирішення деяких з них потрібні були гроші. На той час то були дуже великі гроші. А їх не було. Ніяких. Ні великих, ні маленьких.
     Я приїхала в Ганнопіль уже будучи пенсіонеркою за стажем роботи. А в Україні на той час такий закон, мабуть, не діяв. Бо за чотири місяці пенсію мені не нарахували. Коли я прийшла в пенсійний відділ, мене зустріла дуже молода гарна жінка – Валентина Іванівна. На жаль, прізвища її не знаю. Як вона старалась, щоб допомогти мені. Багато разів телефонувала в Хмельницький, піднімала різні довідники, бігала по кабінетах, щоб з кимось порадитись. Але справа вирішилась не на мою користь. Валентина Іванівна була засмучена, мабуть, ще більше за мене. А я вийшла з її кабінету щасливою.
     
     Поч. див. на 1 стор.).
     Почувши ці слова, дехто покрутить пальцем біля скроні і скаже те, чим, як правило, супроводжують цей жест. Але я обмовилася. П’ятигодинне спілкування з милою, доброзичливою жінкою наповнили мене такою позитивною енергією, якої мені вистачило надовго. Коли через чотири місяці я знову прийшла в пенсійний відділ, Валентина Іванівна тут уже не працювала. На жаль. Мене зустріла інша особа, яка дивилась на нас, пенсіонерів, як на своїх кровних ворогів, що ходять і заважають їй жити. Майже щомісяця доводилось звертатись до неї за довідками. А оскільки пенсії не виплачували, то змушена була розраховуватись за спожиту електроенергію, за послуги зв’язку папірцями-довідками.
     Одну довідку я приносила в наш продуктовий магазин . Ця довідка була дійсна цілий місяць. За нею можна було одержувати продукти. Працювала тоді в магазині дуже хороша людина. Прізвища її я також не знаю. До того, що вона хороша людина, вона була ще й дуже гарна жінка. Струнка, висока, з красивими сірими очима. Коли я приходила в магазин, то старалась зайти тоді, коли не було покупців. Ця процедура мені на той час здавалася дуже, принизливою. Я не знаю, що відчувають злочинці, які після повернення з колонії ходять щоденно на відмітку. А я й справді відчувала себе злочинцем, коли брала хлібину, а Люся робила відмітку в своїх відомостях.
     Якось, прийшовши в черговий раз за хлібом, будучи на межі нервового зриву, я сказала, звертаючись до Люсі: «Бачите, як держава турбується про нас, пенсіонерів. Рятує від голодної смерті. А від хвороб то рятуйтесь самі, хто як знає. Хіба не можна було ще дати одну таку довідку, щоб за нею в аптеці одержувати ліки? Адже для хворих людей ліки такі ж важливі, як і хліб». Реакція Люсі на мої слова була миттєвою. Ось ці слова вона знайшла в своїй душі, щоб заспокоїти мене: «Не хвилюйтесь, - сказала лагідно. – Ображатись тут нема на кого. Просто життя зараз дуже важке, але воно важке для всіх. Потрібно якось це все пережити. Скоро все зміниться. І соромитись тут не потрібно. Подивіться, скільки людей в магазин приходять з такими довідками». Люся дістала з шухляди цілу кіпу папірців. «А за гроші ви не переживайте, - продовжила вона, - гроші я вам дам, буде з чим і в аптеку піти». Я була здивована. Про які гроші ведеться мова? Люся записувала на мій рахунок якийсь товар, який я не брала, а за нього давала мені гроші. Це було, певно, порушенням правил торгівлі, але декілька місяців Люся так допомагала мені. А слова її стали пророчими. І справді, скоро все стало змінюватись на краще. Погане стало забуватись. Але хіба можна забути цю жінку, яка так підтримувала мене в скрутну хвилину, чужу, незнайому на той час людину?
     Другу жінку звати Катя, офіційно Катерина Олексіївна Чернюк. З цією жінкою – доброю, милою, привітливою - ми зустрілися відразу після приїзду в Ганнопіль. Тоді я часто приходила на пошту. І так звикла до спілкування з нею, що деколи навідувалась сюди просто так, аби побачити її, поговорити з нею. А розмовляли ми з нею немало часу. Ця, набагато молодша мене, жінка давала мені дуже мудрі, слушні поради. Вона горіла бажанням допомогти мені. І допомагала. Вона вселяла в мене надію і віру, що прийдешній день буде кращим за нинішній. А коли я стала прислухатись до її порад, все стало виходити так, як вона й передбачала. Я пам’ятаю всі розмови з нею, і вдячна їй за моральну підтримку донині.
     А ще в моєму серці – Віра Іллівна Майстерчук. Ця маленька жінка з дуже сумним виразом обличчя і зажуреними очима ходить зараз дуже помаленьку. А коли порається після роботи на своєму городі, обов’язково завітає до мене, аби перепочити. Любить, присівши на порозі, помилуватись квітами, в які вона закохана. А про ті квіти, що ростуть біля її дому, розповідає, ніби про своїх дітей. Така вона зараз. А багато років тому, коли ми зустрілись вперше, це була дуже весела, життєрадісна, жвава жінка. Та важке горе, хвороби, травми зробили її такою, якою вона є зараз. А тоді не було жодної суботи, щоб вона не прибігла до мене. Саме так, прибігла. Прибігала ж для того, щоб запропонувати свою допомогу. В той час я займалась в’язанням. Багато в’язала для неї, для її дітей, внуків, племінників. А ще по суботах прибігала до мене, щоб переконатись, що в мене є гроші, аби в неділю було з чим піти на базар. Коли я відмовлялась брати від неї гроші, вона знаходила такі слова, щоб переконати мене, що відмовитись від її допомоги я не могла. Я, звичайно, була дуже вдячна їй і тоді, і зараз. Бо я не забула нічого.
     Я не забула, коли вперше прийшла на вулицю Радянську, коли купляла тут хату. Право на продаж будинку, а значить на вибір собі сусідів, було в сім’ї Лихолатів. Я вдячна їм, що їх вибір зупинився на нас. Вдячна за те, що живу в найма-льовничішому куточку Ганнополя, на вулиці, де присутнє чуття єдиної родини. Вдячна усім сусідам, які прийняли мене в цю свою родину. Майже в кожну хату на нашій вулиці на вихідні приїжджають діти. Ті, що ще навчаються, з’являються уже в п’ятницю, а старші, одружені, зі своїми малятками приїздять в суботу. В кожному дворі стає весело, гамірно. Для батьків радість - діти приїхали!
     А моє серце огортає сум. До мене не приїде ніхто. Ні в п’ятницю, ні в суботу. Жду я тільки одну неділю. Це - остання неділя місяця. Радію, що знову прийду на наші літературні читання в бібліотеку, якими керує моя сусідка – Віра Миколаївна Шевченко. Тішуся, що знову побачу милих моєму серцю людей. Я вдячна їм, що маю можливість чути їх, вдячна їм, що вони слухають мене. І вклоняюся всім добрим людям, які були і є в моєму житті! А було їх дуже багато. Бо мені завжди щастило на добрих людей. Закінчити свою розповідь про добрих людей я хочу словами, якими і розпочинала її: «Люди! Я люблю вас!»
     Марія САМЧУК, с.Ганнопіль.
     


  коментарі: 12

 :   (написано 19.11.2011 в 07:48 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 19.11.2011 в 23:25 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 16.12.2011 в 06:05 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 27.12.2011 в 18:39 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 20.01.2012 в 01:02 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 20.01.2012 в 23:46 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 25.02.2012 в 06:30 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 25.02.2012 в 10:30 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 08.04.2012 в 00:18 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 08.04.2012 в 04:32 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 26.05.2012 в 00:51 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 26.05.2012 в 09:01 з адреси:  h131-156.meta.ua)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

7 + 2 + 3 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с Днем рыбака!
Счастья, здоровья, благополучия!
И ни хвоста, ни чешуи!

***** 22-RUS *****

09.07.2017
host-46-241-58-26.bbcustomer.zsttk.net
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6858
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


9 + 2 + 3 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік