Коментар до фото: ....
Завантажується пошукова система...
Tutor  :  Стьопа! Пішов би ти у сраку, СамоДрочівський мудак. Стараєшся для спонсора твоєї пархатої партійки, пана жидюри Коломойського. Шоб той жидюра наші ліси поприбир  ...
Skrumex  :  Жаль , очень жаль!  ...
Куплю/продам:       Зніму квартиру з меблями...
Робота:       Пропоную роботу для зварювальника,ковалят097214882...
Послуги:       САМОЗАХИСТ ДЛЯ ЖІНОК
   &nbs...
     Зніму квартиру з меблями.
     Тел. 097 78 75 301
...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця




border=0

інформери

Курс долара






 23.06.2011 ВИХОР ВІЙНИ ЗАЛИШИВ СВОЇ СЛІДИ В СЕРЦІ

Війна, як відомо, ніколи не буває доброю, милосердною, привабливою і бажаною, навіть у кіно. Це – зло, що приносить з собою розруху, голод і смерть для багатьох людей. Спогади про пережиту людиною війну і пов’язані з нею страхіття, труднощі, глибоко вкорінюються в її пам’яті, назавжди залишаються у свідомості, є знаком того, що за мир і спокій в усьому світі ми, жителі планети Земля, маємо повсякчас боротися, де б ми не жили, яку б віру не сповідували.
     З великим інтересом я ознайомився із розповідями дитини війни Станіслава Ковальчука про трагічні події, що залишились в його пам’яті з часів Другої світової війни, опубліковані в «Трудівнику Полісся» в травні п.р. Зізнаюсь, вони спонукали мене взятися за ручку й розповісти для читачів нашої улюбленої газети про свої спогади тієї ж пори. Це – наша історія, яку маємо знати і пам’ятати всі. Бо, як сказав у свій час перший Президент України Михайло Грушевський: «Шматочок історії – це така рідкісна річ, що нею треба вельми дорожити».
     На мою думку, діти війни схожі між собою отим нелегким сумнозвісним «багажем», що несуть у своїй пам’яті з часів війни і не можуть його позбутися, хоча б як вони цього не прагнули. Від пана Станіслава я, як дитина війни, відрізняюся хіба що тим, що дещо старший за нього й місцем тогочасного проживання. Він народився і жив у Волудринцях Ярмолинецького району, а я – у Щурівцях на Ізяславщині.
     Відколи фашисти напали на СРСР, вже минуло сімдесят років. За цей час багато чого, як мовиться, вивітрилося з голови. Однак не все. Найбільш разючі моменти того трагічного часу й донині залишаються в пам’яті. Розповім, як ми дізналися про початок війни. На той час в нашому селі, як і в інших населених пунктах, не було телефону, радіо, а газети читали хіба що керівні особи. То ж селяни не знали, що діється в світі, країні. Інформація надходила до нас лише з уст в уста і то сприймалася з великим острахом, щоб, бува, не «влипнути», бо ж могли за ніщо «пришити» шпигунство чи провокаторство. А там – без суду і слідства відправити десь на Колиму «пасти білих ведмедів».
     Пам’ятаю літній день 22 червня 1941 року. Була неділя. Надвечір мати пішла на город рвати зілля для поросят. Я їй допомагав. Баба Тетяна Корольова, наша сусідка, сиділа на межі й розмовляла з матір’ю. Коли бачимо, йде із базару тітка Настя Білокурова. Як заголосить: «Ой, людоньки! Чи знаєте ви, що війна почалася. Німець напав!..» Баба Тетяна, у якої два сини служили в армії, а третій - в міліції, встала, поправила фартуха, перехрестилась і випалила: «Слава тобі, Господи! Нехай гірше, аби гинше». Ось так сталінський деспотичний режим допік людям…
     Через кілька днів військкомат призвав військовозобов’язаних. Десь їх якось там гуртували, кудись відправляли, але через паніку й безлад нічого з того не вийшло. Через тиждень-другий наші мобілізовані мужики в своєму ж одязі повернулися додому, бо вже німець на той час випередив їх, захопивши Житомир і Бердичів. Ніхто не знав що й до чого воно робиться, що має бути, як діяти в такій ситуації.
     Пригадую, як тоді через наше село відступали наші війська. В той час дуже часто йшли дощі. Кругом бездоріжжя, грязь, а вони - голодні, брудні, табунами бредуть на Схід, орієнтуючись за сонцем, питаючи дорогу в зустрічних. Зброї в них майже не було, одна гвинтівка - на 2-3 солдати і та без набоїв.
     Одного разу на нашій вулиці зупинилася група солдатів, які попросились переночувати. Серед них були здебільшого узбеки й казахи. Мати взяла на ночівлю чотирьох вояків, веліла батькові постелити їм у клуні солому й накрити ряднами, а сама взялася готувати для пришельців вечерю. Зварила й розтовкла в макітрі картоплю, нажарила шкварок із цибулею. З комори внесла свіжого й кислого молока в гладишках, два буханці домашнього хліба і запросила всіх до столу. Треба було бачити, як вони жадібно кинулися до тієї вечері. За лічені хвилини впоралися з усім, що було на столі…
     А ще мати побачила, що солдати дуже чухаються. Отож, коли вони полягали спати, взяла їхній одяг, поклала у два великі баняки, накрила кришками й засунула в піч на гарячий ще черінь. На ранок вояки одяглися в чистий одяг, поснідали і з великою вдячністю пішли своєю дорогою.
     Через день, коли ми пасли за селом корів, до нас під’їхали чотири воєнні підводи. На них сиділи 6 солдатів. Зупинилися біля річки, про щось стали радитись між собою. Затим взялися знімати з підвід якісь ящики, мішки й кидати з містка у воду. Таким чином розвантажившись, покликали нас, пастушків, до себе й веліли взяти їхні дві підводи з кіньми й доправити у колгосп. Ми так і зробили, а тоді захотіли дізнатися, що ж то за речі повкидали вояки у воду. Виявилося, що то були набої до гвинтівок і кулеметів, сигнальні ракети, порох тощо. Згодом все те ми подоставали з річки й використовували “по-своєму”. На щастя, обійшлося без трагедій.
     Пам’ятається й епізод повітряного бою, що відбувався на наших очах. Ми, дітлахи, пасли корів на лузі. І тут чуємо з боку Ізяслава гуркіт літаків, що прямували в напрямку Старокостянтинова, де був військовий аеродром. Щойно вони появились в полі нашого зору, як десь із заходу налетіли на них два німецькі винищувачі. Зчинилась стрілянина. Перед очима і досі та картина: німецькі літаки маленькі й спритні, а наші - великі й незграбні, летять низько і якось там відстрілюються. Але недовго це тривало. Бачимо, один із наших двомоторних бомбовозів задимів і полетів у бік с.Ріпки, другий кинувся тікати праворуч і десь зник за горбом, а третій летить до землі прямо на нас. Ми не знали, що його робити, де сховатися. Але минулося. Літак перелетів над нашими головами і гепнувся на торф’яному лузі, що за хутором. Це сталося в передобідню пору. Невдовзі ми побачили, як міліцейська автівка через наше село подалася до місця падіння літака. Там міліціянти забрали членів екіпажу, знявши кулемета з літака, і поїхали на Ізяслав.


  коментарі: 0



Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

1 + 1 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с Днем рыбака!
Счастья, здоровья, благополучия!
И ни хвоста, ни чешуи!

***** 22-RUS *****

09.07.2017
host-46-241-58-26.bbcustomer.zsttk.net
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6860
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


9 + 1 + 1 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік