Коментар до фото: ....
Завантажується пошукова система...
Tutor  :  Стьопа! Пішов би ти у сраку, СамоДрочівський мудак. Стараєшся для спонсора твоєї пархатої партійки, пана жидюри Коломойського. Шоб той жидюра наші ліси поприбир  ...
Skrumex  :  Жаль , очень жаль!  ...
Куплю/продам:       Продам недорого часник. ...
Робота:       На роботу в мебелевий цех терміново потрібен верст...
Послуги:       САМОЗАХИСТ ДЛЯ ЖІНОК
   &nbs...
     ГО "Славутське міськрайонне об`єднання "МАЙДАН" збирає гумові авто-покришки, горючі суміші для "коктейлів Молотова" і арматуру для відпраки у Киїів на Майдан-3. (Штаб ГО "Майдан" на 4-му поверсі "ОТЦ") ...
Інтернет-ресурс міста Славута
Славута

меню сайту

     петиції
     інтегральний світ
     головна
     фото з супутника
     віртуальна подорож
     WEB камера
     фотографії
     гостьова книга
     вітання
     співчуття
     пошук знайомих
     форум
     чат
     карта міста
     телефони
     куплю/продам
     послуги
     робота
     повідомлення
     бізнес міста
     залізниця




border=0

інформери

Курс долара






 03.12.2010 «ЦЕ БУЛО СПРАВЖНЄ ПЕКЛО…»

Так стверджує 77-річний мешканець Киликиєва, інвалід другої групи Іван Зотович Цехместрук, згадуючи напередодні Міжнародного дня інвалідів військові навчання під кодовою назвою «Сніжок», де було застосовано атомну зброю, у яких він брав участь 56 років тому під час своєї строкової служби. Із 45 тисяч військовослужбовців, учасників тих навчань, нині в живих лишилося дещо менше тисячі.
     - Хіба таке можливе? – запитаєте ви. Справді, у таке важко повірити, але, на превеликий жаль, все це було. Як саме то відбувалося, читачам «ТП» й розповідає очевидець та безпосередній учасник тих жахливих подій Іван Цехместрук.
     
     Аби усвідомити масштаби тих навчань, наведемо архівні дані: загальна протяжність траншей «червоних» (тобто, наступаючих сил, до яких належав і герой нашої оповіді), становила 188км, а «синіх» - тих, що оборонялися, - 195км; було споруджено 264 бліндажі, 91 сховище, 300 окопів для гармат, 420 – для бронетехніки – танків і самохідних артилерійських установок (САУ). Загальна кількість учасників навчань сягала 45тис. чоловік – солдатів і офіцерів, 600 танків і САУ, 500 гармат і мінометів, 600 бронетранспортерів (БТРіВ), 320 літаків, 6тис. тягачів і автомобілів. «Підрозділ тварин» налічував 200 голів. Частину їх «поселили» також в окопах, частину – поприв’язували, решта мирно паслася на відкритій місцині.
     
     – Народився я 14 січня 1933 року в Киликиєві. Зростав без батька – його репресували як ворога народу за відмову йти у колгосп. Тому, аби хоч чимось допомогти сім’ї, я змушений був змалечку працювати у наймах на сусідній Рівненщині, де пас хазяйську худобу. А потім – війна, важкі повоєнні роки. Тому в школу я не ходив, залишившись неписьменним.
     У червні 1952 року мене було призвано на строкову військову службу, котру я проходив у Бресті кулеметником мотострілецького полку. Служба йшла нормально, допоки дивізію, у складі якої перебував і наш полк, 18 березня 1954-го року не відправили на Тоцький полігон у Оренбурзьку область. Крім нашої дивізії, туди ж відрядили військовослужбовців з різних військових частин радянської армії. Всі ми будували бліндажі, ходи сполучення, укриття для військової техніки, прокладали мережу зв’язку. Спочатку на спорудженні цих та інших об’єктів використовували інженерну техніку, а коли вона докопалась до каміння, заглиблюватись далі стали ми, солдати, за допомогою шанцевого інструменту - лопат, ломів, кірок. Бліндажі будували за всіма правилами фортифікації – глибокі, а зверху, над стелею з дерев’яних балок – ще триметровий земляний насип. З середини бліндажі обшивали дошками, кріпили лавки-лежаки, встановлювали двері. Ходи сполучення (тра- ншеї) також обшивали дошками. На території полігону будували макети будинків, інших споруд. Приблизно в центрі полігону, на дистанції у 12км, через кожні 100м встановили всіляку бойову техніку – літаки, танки, автомобілі, гармати, радіолокаційні станції. З якою метою усе це робиться, ніхто нікому не пояснював, усі роботи велися у режимі надсуворої таємничості. Навіть листування здійснювалось через Брест. Бо, як відомо, накази командирів не обговорюються, їх беззаперечно виконують.
     Так промайнуло літо. Незадовго до початку навчань, а це вже був вересень – в район полігону завезли тварин – 200 голів овець, корів, кіз та ін.
     Мешканців сіл, розташованих поблизу полігону (найближче – за вісім кілометрів), евакуювали подалі від нього і, як опісля виявилось, недаремно.
     Напередодні дня «Д» - тобто, умовної назви початку навчань, котрі було призначено на 14 вересня, вглибині полігону з точністю до одного солдата вста- новили манекени трьох умовних батальйонів за стандартами ворожого тоді НАТО. Поблизу цієї бутафорії поприв’язували баранів, а кожну одиницю бойової бронетехніки «укомплектували» двома живими овечками.
     - Нас переодягнули у все нове – починаючи зі спідньої білизни, поміняли повсякденну польову фор-му, шинелі, паски, чоботи. Видали туалетне мило, одеколон, навіть носовички, суворо заборонивши брати із собою їжу та махорку… Та я ніколи й не курив. Тоді ж усі ми дали письмову розписку про нерозголошення державної таємниці протягом наступних 25 ро-ків. Йшлося про навчання, темою яких був прорив підготовленої тактичної оборони противника із застосуванням атомної зброї.
     Пам’ятаю, як напередодні дня «Д», тобто, увечері 13 вересня, до нас, солдатів 1-ї роти, зайшов її командир, фронтовик, майор Козирєв й звернувся по-батьківськи: «Хлопці, я всю війну пройшов, а тут, у мирний час, завтра доведеться загинути разом із вами. Бо ж будуть випробовувати111 атом. Батькам повідомлять, що, мовляв, загинули, виконуючи військовий обов’язок.
     То давайте попрощаємось…». Після почутого я не спав усю ніч, молився, накрившись ковдрою, просив Бога, аби повернутися додому живим і побачити рідну нень-ку, яка й навчила мене ще змалку багатьом молитвам і з якою ми часто ще до війни відвідували православну церкву у с.Черниці, що на Рівненщині, адже дві киликиївських церкви було зруйновано у 30-ті роки.
     А наступного ранку команда «Підйом!» для нас пролунала раніше звичайного. Уже в бліндажі нас підбадьорив взводний, молодий лейтенант: «Як не помремо, то будемо жити», й, поглядаючи на годинника, додав: «Ще одна хвилинка…». Якою ж довгою вона нам здалася!.. Нарешті з гучномовців - команда: «Блискавка!» - чуємо гудіння «Ту-4-го», - літака-носія атомної бомби. «Ураган!» - на годиннику 9год 34хв. – отже, за умовами навчання настав час «Ч»!
     Наче при найстрахітливішому землетрусі, земля тричі степенулася, задвигтіла, з перекриттів бліндажа посипався грунт, двері перекосило так, що їх насилу відчинили. Почувши нову команду: «До бою!», вискакуємо наверх, а там – артпідготовка. Все у диму, нічого не видно… Тільки в небі - розпечена величезна вогняна ку-ля, що на очах перетворюється на гігантський гриб, на який не можливо дивитися. Добігли до першої траншеї умовного неприятеля, зайняли її, стріляємо холостими патронами, хто з авто- матів АК-47, я – зі свого ручного кулемета. Артилерія б’є бойовими снарядами по третій траншеї. А ми зайняли вже другу… Снаряди падають поруч. По рації – команда: «Припинити артпідготовку!» - бо піхота йде у наступ. «Багато тоді загинуло нашого брата…»
     Так, де – перебіжками, де – на танковій броні, а де у БТРах, ми, стріляючи на ходу холостими, у наступі подолали того дня 200км. Пройшли двома селами, точніше, їх залишками – лише згарища нагадували людські оселі. Тварини – обвуглені, шкури порепані.
     Нас врятувало тільки те, що бомба вибухнула у повітрі, на висоті 350м від землі. Бо якби вона рвонула нижче, то ми б усі без винятку загинули. А так вітер тро-хи розвіяв радіацію, тому надто сильного опромінення бійці не отримали, та й вибухова хвиля була слабшою, ніж це могло бути на землі.
     Рухаємось через зону, що примикає до епіцентру вибуху. Тут замість грунту – склоподібна поверхня жовтувато-зеленого кольору розплавленого піску. Ця кір- ка ще гаряча, проте хрумтить і ламається під ногами, наче весняна крига. А надворі – спека, більш як +45°С. Ми всі у протигазах, з речовими мішками за плечима, у прорезинених накидках, рукавицях і панчохах на спеціальних чоботях, зі зброєю в руках та із боєзапасом до неї… А ще ж треба бігти, стріляти!.. Це було справжнє пекло!
     Перед очима замість мальовничого краєвиду, котрий милував око до вибуху, – вигоріла пустеля, вкрита попелом. Замість лісу – обвуглені пеньки, поміж ними – вчорнілі птахи, дичина, мертві або покалічені свійські тварини.
     Військова техніка розкидана, наче іграшкова, - палає, як і дерев’яна обшивка укріплень. Згоріли деякі будинки навіть у селищах за декілька кілометрів від полігона… За 500 метрів у радіусі від епіцентру вибуху поперекида-ло танки, а у селах за 30км від нього вибуховою хвилею повибивало всі шибки, поскидало дахи з обійсть, з корінням повиривало дерева.
     Над головами в нас під час наступу кружляли літаки, котрі весь час поливали землю якоюсь рідиною, що пропалювала одяг, а потрапивши на шкіру, роз’їдала її до крові. Від того розчину метал техніки одразу окислювався та іржавів. Щоправда, вже потім видали якусь мазь, аби ті рани загоїлися. Дехто з солдатів не витримував – скидав протигази, аби напитися води з річечки, що трапилася на їхньому шляху, й невдовзі падали на бігу, а з носа, горла та вух струменіла кров.
     Та, попри все, ми з честю виконали наказ - саме наш полк, наш батальйон (і найпершою – наша рота!) з усіх частин і підрозділів дивізії досягли наміченого рубежу, після чого отримали дозвіл помитися у річці, що була далеко від епіцентру вибуху. Неподалік знаходився командний пункт навчань, звідки за їх перебігом – а це за 30км від епіцентру – спостерігали маршал Радянського Союзу Г.К.Жуков (він же – керівник навчань), міністр оборони СРСР М.О.Булганін, творці ядерної зброї академіки І.В.Курчатов і К.І.Щолкін, а також міністри оборони усіх країн соціалістичного табору, у т.ч. й Китаю, ще й його керманич - Мао Цзе-дун.
     Після купання в річці нас вишикували біля командного пункту за тим порядком, як просувались до останнього рубежу оборони умовного противника. Отже, наша рота – це 120 чоловік – стояла найпершою до керівництва навчань, тому я зблизька бачив маршалів Жукова, Василевського, Мао Цзе-дуна та інших відомих осіб.
     Пам’ятаю, як М.О.Булганін запитав: «Ну що, солдати, можемо воювати з атомом?», на що всі дружно відповіли: «Можемо!».
     Ще місяць наша дивізія перебувала у тоцьких таборах – ми охороняли військову техніку, котра зберігалась тут після навчань. Потім залізничним ешелоном через Москву, разом зі своєю військовою технікою вирушили ми до місця дислокації, у Брест. Вже там відчули наслідки тих навчань – їх учасники почали масово хворіти. Головний біль, безсоння, випадання волосся, кровотечі з но-са, вух, виразки шлунка, запаморочення, онкозахворювання, - дале- ко неповний список недугів, якими довелося розплачуватись учасникам тієї «війни з атомом» у мирний час …
     Потрапив до госпіталю й Іван Зотович зі скаргами на болі у серці та молочних залозах. Якось підслухав розмову лікарів, що йому загрожує безпліддя. Втім, вони йому казали: «Нічого страшного, просто перегрівся на сонці», - медики також суворо зберігали державну таємницю.
     Ні про які відпустки на батьківщину навіть не йшлося, тим більше про будь-які відзнаки або нагороди за участь у цих навчаннях. Щоправда, як стверджує Іван Зотович, командира екіпажу того літака-носія було представлено до звання Героя Радянського Союзу (нині він один залишився живий з усього екіпажу).
     Отже, завершивши через рік строкову службу, Іван Зотович звільнився у запас і повернувся до рідного Киликиєва. Невдовзі одружився на Марічці, що чекала його повернення з армії. Усупереч негласному висновку лікарів, благополучно народили та виховали вони четверо синів (усі відслужили строкову армійську службу) та дочку, дочекались 8 онуків - усі, хвалити Бога, живі та здорові.
     Все життя подружжя Цехместруків на колгоспних роботах: Іван Зотович – їздовим, Марія Василівна – у ланці. Гіпертонія замолоду, серцеві недуги, кровотечі з носа – а сказати їх причину будь-кому не маєш права: «Державна таємниця ж бо!..».
     Рятувала віра в Бога, самовіддана праця на будівництві сільського храму, який звели усією громадою ще 20 років тому. Відтоді він і співає у церковному хорі.
     У трудовій книжці – а колгоспний стаж Івана Зотовича становить 45 років – подяки за сумлінну працю, грамот – ціла купа, його портрет постійно перебував на колгоспній Дошці пошани.
     Лише у 1994-му, через 40 років після тих навчань, її учасників офіційно прирівняли до ліквідаторів наслідків чорнобильської катастрофи. І.З.Цехместруку було встановлено другу категорію та другу групу інвалідності. П’ять років тому він, після звернення до військового архіву Санкт-Петербурга, за наполяганням одного з синів, отримав підтвердження про участь у тепер уже розсекречених навчаннях і таки дочекався щомісячної державної доплати до пенсії в сумі 130грн.
     Понад 56 років минуло від того безпрецедентного у світі жахливого експерименту, здійсненого на десятках тисячах людей тогочасним радянським керівництвом. Сьогодні в живих їх залишилося менше тисячі - серйозно хворих, на схилі років обділених належною увагою з боку суспільства. Ось і герой нашої оповіді ніяк не дочекається роками обіцяної путівки у профільний санаторій. З цього приводу редакції «ТП» хотілося б отримати компетентну відповідь з боку соціальних служб району.
     
     Олександр ДЕЙКАЛЮК, фото автора.



  коментарі: 14

 :   (написано 15.03.2011 в 06:46 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 17.03.2011 в 22:24 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 14.04.2011 в 06:29 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 15.04.2011 в 08:53 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 30.04.2011 в 18:00 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 30.04.2011 в 23:17 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 07.05.2011 в 16:46 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 07.05.2011 в 23:02 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 18.05.2011 в 22:07 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 19.05.2011 в 11:17 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 29.05.2011 в 23:51 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 30.05.2011 в 08:33 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 11.06.2011 в 06:47 з адреси:  h131-156.meta.ua)
 :   (написано 11.06.2011 в 14:50 з адреси:  h131-156.meta.ua)


Ваше ім'я:

Текст коментара:


Якщо пишеться щось проти України, видаляю всі коментарі дописувача. Прошу не дублювати коментарі до різних статей. Прошу не копіювати текст у коментарі з інших сайтів, вкажіть лише посилання на текст, чи сайт. Також,прошу придумати собі нік/псевдонім і писати постійно під ним, до кожного коментаря дописується спеціальне число, або набір з буквами (IP-адреса), якщо воно однакове у коментарях, то велика ймовірність, що написано з одного комп'ютера, або з однієї локальної мережі. Любилеті анонімайзерів(схована, замінена IP-адреса), сильно не переймайтеся даною можливістю приховати походження посту. Якщо Ваш коментар не відобразився після натискання кнопки відправити, то, або не вірно введена сума, або Ваша поточна IP-адреса з якихось причин заблокована. Деякі слова у коментарях автоматично приховуються(якщо у когось, щось особисте, то вирішуйте приватно, а не поливайте брудом зі сторінок сайту/тів).

1 + 1 + 1 =  (обов'язково до заповнення)


ВІТАННЯ
Поздравляю с Днем рыбака!
Счастья, здоровья, благополучия!
И ни хвоста, ни чешуи!

***** 22-RUS *****

09.07.2017
host-46-241-58-26.bbcustomer.zsttk.net
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СПІВЧУТТЯ
Правління Славутського відділення Спілки Поляків Україна висловлює співчуття Пані Катерині Севич з приводу важкої втрати- трагічної смерті брата Станіслава.
16.02.2017
host-18-199.internetunion.pl

фото з галереї

Фото №
День вуличної музики

Фото розміщене:
20.05.2017
VG



статистика по сайту
Оголошень 6859
Фотографій 1679
Відповідей у гостьовій 1690
Записів у пошуку 439
Тем у форумі 456



Для більш детальної статистики натисніть на зображення
лічильника.



гумор

Каталог україномовних сайтів Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона

зв'язок з адміністратором
Ваше і'мя:  

Текст повідомлення:  
(текст читає тільки адмін)  

Ваша електронна скринька:  


4 + 5 + 9 =  




 331491233

Славута


Славута 2017 рік